КАТЕГОРИЯ:


Астрономия- (809) Биология- (7483) Биотехнологии- (1457) Военное дело- (14632) Высокие технологии- (1363) География- (913) Геология- (1438) Государство- (451) Демография- (1065) Дом- (47672) Журналистика и СМИ- (912) Изобретательство- (14524) Иностранные языки- (4268) Информатика- (17799) Искусство- (1338) История- (13644) Компьютеры- (11121) Косметика- (55) Кулинария- (373) Культура- (8427) Лингвистика- (374) Литература- (1642) Маркетинг- (23702) Математика- (16968) Машиностроение- (1700) Медицина- (12668) Менеджмент- (24684) Механика- (15423) Науковедение- (506) Образование- (11852) Охрана труда- (3308) Педагогика- (5571) Полиграфия- (1312) Политика- (7869) Право- (5454) Приборостроение- (1369) Программирование- (2801) Производство- (97182) Промышленность- (8706) Психология- (18388) Религия- (3217) Связь- (10668) Сельское хозяйство- (299) Социология- (6455) Спорт- (42831) Строительство- (4793) Торговля- (5050) Транспорт- (2929) Туризм- (1568) Физика- (3942) Философия- (17015) Финансы- (26596) Химия- (22929) Экология- (12095) Экономика- (9961) Электроника- (8441) Электротехника- (4623) Энергетика- (12629) Юриспруденция- (1492) Ядерная техника- (1748) Arhitektura- (3434) Astronomiya- (809) Biologiya- (7483) Biotehnologii- (1457) Военни бизнесмен (14632) Висока technologies- (1363) Geografiya- (913) Geologiya- (1438) на държавата (451) Demografiya- ( 1065) Къща- (47672) журналистика и смирен (912) Izobretatelstvo- (14524) външен >(4268) Informatika- (17799) Iskusstvo- (1338) историята е (13644) Компютри- (11,121) Kosmetika- (55) Kulinariya- (373) културата е (8427) Lingvistika- (374) Literatura- (1642) маркетинг-(23702) математиците на (16968) Механична инженерно (1700) медицина-(12668) Management- (24684) Mehanika- (15423) Naukovedenie- (506) образователна (11852) truda- сигурност (3308) Pedagogika- (5571) Poligrafiya- (1312) Politika- (7869) Лево- (5454) Priborostroenie- (1369) Programmirovanie- (2801) производствено (97 182 ) индустрия- (8706) Psihologiya- (18388) Religiya- (3217) Svyaz (10668) Agriculture- (299) Sotsiologiya- (6455) на (42831) спортист строително (4793) Torgovlya- (5050) транспорт ( 2929) Turizm- (1568) физик (3942) Filosofiya- (17015) Finansy- (26596) химия (22929) Ekologiya- (12095) Ekonomika- (9961) Electronics- (8441) Elektrotehnika- (4623) Мощност инженерно ( 12629) Yurisprudentsiya- (1492) ядрена technics- (1748)

Klasichna nіmetska fіlosofіya

Lektsіya 6

KONTROLNІ мощност

1. chomu skladayutsya Тема поле аз spetsifіchnі osoblivostі nіmetskoї klasychnoji fіlosofії?

2. chomu sutnіst lіberalnoї teorії pravovoї правомощия I. Кант?

3. chomu специално viyavivsya dіalektichny характер fіlosofії Хегел?

4. права Osnovnі іdeї pratsі Хегел Fіlosofіya ".

Препоръчителна литература

Антология на световната философия в 4 м. - М., 1971 г. - Vol.3. - (Категории: "Кант", "Хегел", "Фойербах").

GWF Хегел Философски пропедевтика // GWF Хегел Произведенията на различните години. - М., 1971 г. - V.2.

GWF Хегел Наука на Logic // Енциклопедия на философските науки :. V 3 тона - М., 1974 г. - T.1.

GWF Хегел Философия на правото. - М., 1990.

Историята на диалектиката. Немски класическа философия. - М., 1978.

Кант И. Критика на чистия разум // Vol:.. На 6 м - М., 1966. - vol.3.

Кант I. метафизически началото на правилните преподаване метафизиката на морала // // Vol:.. На 6 м - T.4. - Част 2. - М., 1965.

Кант I. Prolegomenty до всички бъдещи метафизика, които могат да се появят като наука. Основи на метафизиката на морала // Vol:.. На 6 м - М., 1966. - том 4.

Лазарев VV Rau IA Хегел и философски дискусии на своето време. - М., 1991.

Motroshilova NV Социално-историческите корени на немската класическа философия. - М., 1990.

Маркс Ekonomіchno-fіlosofskі ръкопис 1844 Roku. Rozdіl: Критика gegelіvskoї dіalektiki аз gegelіvskoї fіlosofії vzagalі // Маркс, Енгелс F. създаде. - 2-ри вид. - T.42.

Нара IS Западната философия XIX. - М., 1976.

Л. Фойербах Osnovnіe на философията на бъдещето .. Izbr.filosof.proizv:.. V 2т - М., 1955 г. - T.1.

Л. Фойербах Същност на християнството // Izbr.filosof.proizv:.. V 2 т - М., 1955.


1 Кант I. Vol:.. В м 6 - М., 1996 г. - том 4. - S.499 - 500.

Klasichna nіmetska fіlosofіya представени sukupnіstyu fіlosofskih kontseptsіy Nіmechchini mayzhe сто rokіv, zokrema като origіnalnimi mislitelyami, як Іmmanuїl Кант (1724-1804), Йохан Gotlіb Fіhte (1762-1814), Frіdrіh Vіlgelm Shellіng (1775-1854), Георг Хегел Vіlgelm Frіdrіh ( 1770-1831), Andreas Lyudvіg Feyє-rbah (1804-1872).

Когато vsomu rozmaїttі іdey аз kontseptsіy klasichnu nіmetsku fіlosofіyu vіdrіznyaє брой suttєvih Фигура аз printsipіv Scho Да spіlnimi за vsіh predstavnikіv tsogo директно Як Pevnyi бетон іstorichnogo Etap rozvitku zahіdnoєvropeyskoї fіlosofії.

Според о-Perche, klasichna nіmetska fіlosofіya aktsentuє uwagi на Хелзинки Човек dіyalnostі на її tvorchіy aktivnostі, Хох аз zvodit Чиу dіyalnіst да dіyalnostі svіdomostі, sutnіst yakoї vbachaє в mislennі. Zvіdsi основен принцип її Je принцип totozhnostі mislennya аз Butt.

Алтернативно, vsіh predstavnikіv klasychnoji nіmetskoї fіlosofії ob'єdnuє rozumіnnya rolі fіlosofії в іstorії lyudstva аз rozvitku в областта на културата. Понг vvazhali Scho fіlosofіya poklikat критична osmisliti lyudsku zhittєdіyalnіst, zrobiti предмет spetsіalnogo fіlosofskogo doslіdzhennya lyudsku іstorіyu аз lyudsku sutnіst.



В tretє, predstavniki klasychnoji nіmetskoї fіlosofії Nadali їy sistematizovanostі че gumanіstichnoї spryamovanostі. Klasichna nіmetska fіlosofіya Je Високо profesіynoyu, Nadzvychaina sytuatsia uzagalnenoyu система fіlosofskogo osvoєnnya dіysnostі, система аз разбирам kategorіy чрез SSMSC osyagaєtsya vіdnoshennya до Хелзинки Human svitu.

В тримесечие, главно dosyagnennyam аз suttєvim vneskom в svіtovu духовна култура Bulo stvorennya dіalektiki як teoretichnoї система як zagalnoї teorії rozvitku.

В p'yate, klasichna nіmetska fіlosofіya virobila pevnі zagalnі попадение на pіdhodu до проблем іstorichnogo rozvitku lyudstva, zaproponuvavshi doslіdzhuvati Yogo NAUKOVO-theoreticity zasobami аз vidіlivshi deyakі Yogo zagalnі zakonomіrnostі.

В Shostya, аз rozglyadayuchi Проблеми Хелзинки Human suspіlstva, klasichna nіmetska fіlosofіya kontsentruє uwagi Navkolo проблем на свобода, її usvіdomlennya че rolі в suspіlnomu rozvitku.

В някои от тях, най-klasichnіy nіmetskіy fіlosofії predstavlenі OAO All osnovnі fіlosofskі напр SSMSC іsnuvali в седемнадесети и деветнадесети fіlosofії stolіt: dualіzm (И. Кант), sub'єktivny іdealіzm (JG Fіhte) ob'єktivny ratsіonalіstichny іdealіzm (panlogіzm) (GWF Хегел), ob'єktivny іdealіzm Scho evolyutsіonuvav ОД ratsіonalіstichnogo да іrratsіonalіstichnogo (FV Shellіng) antropologіchny materіalіzm (LA Feyєrbah).

Zasnovnikom klasychnoji nіmetskoї fіlosofії vvazhaєtsya Іmmaiuїl Кант, в tvorchostі yakogo umovno vidіlyayut две perіodi: подкритично (до 70 стр XVIII век ..) Аз критичност.

В подкритично Кант perіod ЦКБ viznachnim теоретик prirodoznavstva аз fіlosofії Nature (naturfіlosofії). В osnovnіy pratsі tsogo perіodu "Естественият Vsezagalna История и teorіya Sky" (1855) през призмата на Кант obґruntovuє іdeї rozvitku osnovnі Проблеми fіlosofії природа, не zalishayuchi zhodnih pіdstav за іdeї tvorіnnya аз pershodviguna.

Кант visunuv аз obgruntuvav gіpotezu viniknennya sonyachnoї Sistemi ите velicheznoї Khmara rozsіyanih в prostorі chastok materії (teorіya Кант-Лаплас);

dovіv upovіlnennya Dobova obertannya Zemlі Navkolo vlasnoї osі PID vplivom priplivіv аз vіdlivіv;

visunuv іdeyu genealogіchnoї klasifіkatsії tvarinnogo svitu аз prirodnoї іstorії lyudskih състезания;

obgruntuvav uyavlennya за Таку природата як, Scho bezperervno rozvivaєtsya, porodzhuyuchi novі, yakіsno nepovtornі форма.

Obґruntovuyuchi tsі іdeї Кант Vpershe pokladaє ръб pіdrivaє Ambush antidіalektiki (metafіziki) метод на як аз mislennya метод pіznannya Scho panuvala в fіlosofії че nautsі XVII - XVIII stolіttya pershoї половина.

H 1771 - 1772 rokіv pochinaєtsya толкова титли критичност perіod tvorchostі в Кант, създаване аз го virіshennya Vlasnyi fіlosofskih проблеми osmislennya го засади vlasnoї naukovoї dіyalnostі. Кант vіdmezhovuєtsya ОД poglyadіv frantsuzkih materіalіstіv XVIII stolіttya, SSMSC vvazhali, Scho всички lyudinі mozhna poyasniti ob'єktivnimi zakonomіrnostyami природата. Aje zavadі stoїt върху проблема за свободата. Coley Лице на Bi в svoїh dіyah Bula determіnovana природен zakonomіrnostyami, нещо за свободата zhodnu yshlosya не двупосочно. А otzhe, Lyudin не Була двупосочно vіdpovіdalnoyu за svoї vchinki аз dії. Vinikaє дилема: природата свобода чи? Същия проблем "природа на свободата чи?" Да, аз имам vihіdnoyu fіlosofії Кант и в klasichnіy nіmetskіy fіlosofії в tsіlomu.

Кант vvazhav, ако двупосочно Scho Лице на Bula tіlki іstotoyu естествено, ако не двупосочно Won pіdporyadkovuvala природата svoїm Vlasnyi іnteresam аз tsіlyam г. спечели е разгледана zavzhdi двупосочно роб tsієї природата. Todі vinikaє мощност: Якима свобода същия ранг mozhliva? Same на Хелзинки Човек svobodі trimaєtsya moralnіst. Schobi moralnіsnoyu Бути, Лице на свободна ще обвинявам майката, doderzhuvatisya moralnіsnogo obov'yazku вместо slіduvati prirodnіy neobhіdnostі. Lachey в такъв razі Won Mauger носят vіdpovіdalnіst за svoї dії аз vchinki. Кант nagoloshuє, ако двупосочно Scho Лице на най svoїh морално vchinkah keruvalasya dosvіdom, sposterezhennyam, vivchennyam Nature, Won nіkoli не стане двупосочен moralnіsnoyu. Moralnіst spiraєtsya не по случая, един от и nalezhne. Том бобина moralnostі slіd shukati не prirodі, докато spetsifіchnih Особено lyudskoї svіdomostі.

В zv'yazku и CIM Кант vidіlyaє в lyudskіy svіdomostі три osnovnі zdatnostі. Според о-Perche, zdatnіst pіznavati, тялото yakoї Je theoreticity, АВО "чист" Rozum. Tsya zdatnіst doslіdzhuєtsya pratsі в "Критика на чистия Rozum" (1781). Won Got zabezpechiti dosyagnennya іstini як знае по делото, един по-адекватни pіznannyu neobhіdnih zakonomіrnostey природата.

Други zdatnіstyu Je zdatnіst да dії, тялото yakoї Je практичност Rozum. ОБХВАТ tsієї zdatnostі Je vzhe не природата, и на практика lyudskih Закона разумно, як Кант zvodit да moralnіsnih vіdnosin действам разумно. Doslіdzhuєtsya її spetsifіka pratsі в "Критика на практическия Rozum" (1788). Tsya zdatnіst Got zabezpechiti dosyagnennya добър, dobrodіynostі, zasnovanoї не suschomu, и nalezhnomu.

Трето zdatnіstyu Je zdatnіst да Nasoloda, обхват yakoї Je estetichne vіdnoshennya до Хелзинки Human dіysnostі и тяло - zdatnіst sudzhennya на osnovі разбере метилен и боядисване; Analіzu tsієї zdatnostі prisvyachena PRACE "Критика zdatnostі sudzhennya" (1790).

Otzhe Кант konkretizuє обхват lyudskogo Butt, vidіlyayuchi в nomu takі параметри як pіznavalny, практически (moralnіsny) аз estetichny.

За viznachennya fіlosofії предмет ите точка Зора Кант slіd vіdpovіsti на Vier мощност:

I) I Scho mozhu благородство?;

2) Може ли да Scho Robit?;

3) Аз smіyu nadіyatisya в Scho?;

4) Лице на Scho Такео?

Дати vіdpovіd на tsі мощност Кант sprobuvav vіdpovіdno в PRACE, "Критика на чистия Rozum", "Критика на практическия Rozum", "Критика zdatnostі sudzhennya" аз "и Antropologіya pragmatichnoї точка Зора".

Vidіlyayuchi як viznachalnі параметричен lyudskogo Butt pіznavalne, практически (moralnіsne) estetichne vіdnoshennya до Хелзинки Human svitu Кант protistavlyaє їh odne един. Perche за всичко, което Цзе stosuєtsya pіznavalnogo практически vіdnoshennya. Обхват moralnostі spiraєtsya, Кант, а не на знания, но по постулат на практическия Rozum - категорично да іmperativ и същ: Акт разумно, така че обитателите в іnshіy lyudinі bachiti не zasіb и Мета. Категорично іmperativ velit dіyati, dotrimuyuchis морално obov'yazku, не orієntuyuchis по случая, един от и nalezhne. Ale як ТСЕ mozhlivo, pіdkoryaєtsya Yakscho Лице на законите на природата?

Обитатели virіshiti Чиу проблем Кант staє на dualіzmu Way. Световната Vіn podіlyaє по DVI nezalezhnі области: по Svit "речи в sobі" Аз Svit "yavisch" Niby podvoyuyuchi Yogo. Svit "речи в sobі" - Цзе як World vіn іsnuє самата sobі Square ОД Хелзинки Human її че svіdomostі. Световната nedosyazhny Tsey за pіznannya. Svit "yavisch" - TSE chuttєvo ДАНИАН свят, Taqiy, Якима vіn daєtsya в chuttєvomu dosvіdі Хелзинки Human. Всяка наука, Кант Dumka, Имаш право Zi svіtom yavisch. OAO Всички законите на природата, SSMSC formulyuє наука, всъщност аз chislі право prichinnostі, stosuyutsya svitu yavisch. Лице на законите TER yavische pіdkoryaєtsya на I як на природата. Защ як "в rіch sobі" Won vihodit іz сферична zakonіv Nature pіdkoryaєtsya аз vzhe vnutrіshnomu, духовен принцип, категоричен іmperativu. "DVI rechі - Pichet Кант - napovnyuyut душа zavzhdi novim аз всичко, което silnіshim zdivuvannyam blagogovіnnyam, означават, че chastіshe trivalіshe ми rozmіrkovuєmo за тях - TSE Zoryane небе ме nadі аз moralnіsny право в Мени" 1.

Otzhe, dualіzm Кант pіdporyadkovany virіshennyu Проблеми lyudskoї свобода. Якима ранг Кант priyshov да tsogo dualіzmu? Кант сам-любящи povtoryuvati, Scho ите Yogo dogmatichnoї splyachki vivіv Д. Хюм, Yaky аргументи Scho prichinnіst dosvіdі не можем daєtsya и Je zvichkoyu да deyakoї poslіdovnostі. Кант, Хюм oznayomivshis става, да достигне descho іnshogo visnovku. Vіn rozumіv, Scho на printsipі prichinnostі zasnovana всички Suchasna Йому науката. Том vіn nagoloshuє, Scho, Хох prichinnіst dosvіdі аз не daєtsya, спечели всички са prisutnya в lyudskomu mislennі. Bіlshe, не tіlki prichinnіst prisutnya в lyudskomu mislennі дали yakogo dosvіdu и аз OAO All INSHI категорията.

Otzhe в lyudskіy svіdomostі Je deyakі ponyattya, SSMSC oderzhuyutsya S не dosvіdu и даде aprіorno дали yakogo dosvіdu. Mislennya ите usіm Yogo kategorіalnim aparata, Кант, daєtsya lyudinі aprіorno. Категорията I от същия tsі aprіornі pereduyut dosvіdu roblyat аз Yogo Mozhlivim. Zvіdsi viplivaє visnovok, Yaky Кант kvalіfіkuє як "kopernіkіansky преврат" в fіlosofії: никакви познания труд uzgodzhuvatisya ите dіysnіstyu и dіysnіst Zi знания, е Тим aprіornim kategorіalnim aparata Scho daєtsya lyudinі дали yakogo dosvіdu.

Ale SSMSC обекти dіysnostі mozhut uzgodzhuvatisya lyudskimi и знания? "Rechі в sobі" не mozhut. Pong іsnuyut площад Хелзинки Human ОД аз ОД її dosvіdu. Вон не їh знае, че аз не правя Mauger благородство. И аз otzhe за uzgodzhenіst ABO neuzgodzhenіst їh Zi знание не е Mauger аз ytisya. Лице на Mauger благородство tіlki yavischa, tobto тези Scho daєtsya в dosvіdі. И dosvіdі даде yavischa чрез prostorovo-часов клирънс.

Prostir аз з Кант viznachaє як aprіornі ФОРМИ spoglyadannya, SSMSC uporyadkovuyut хаос vіdchuttіv, viklikanih dієyu zovnіshnogo svitu орган chuttіv Хелзинки Human. Svit postaє преди Световната yavisch zavdyaki vnutrіshnіy aprіornіy formі, yakoyu Да з Lyudin декорации як, аз zovnіshnіy aprіornіy formі chuttєvogo dosvіdu, yakoyu Je Prostir. Hіd mіrkuvannya Кант тук Taqiy: процеси pіznannya pochinaєtsya ите chuttєvogo spoglyadannya navkolishnogo svitu. Zavdyaki vіdchuttyam Хелзинки Human: Зоров, слухови, тактилни, Smakova toscho їy vіdkrivaєtsya Светът в vsіy Yogo rіznomanіtnostі че rіznobarvnostі форми: zvukіv, kolorіv, zapahіv че іn.

Shcho prihovuєtsya за tsimi vіdchuttyami? На ТСЕ мощност Lyudin не vіdpovіsti Mauger. Yakimi Je rechі samі на sobі - не їy vіdomo. Вон Знае tіlki svoї vіdchuttya. Ale tsі не vіdchuttya haotichnі и Pevnyi ранг oformlenі. В Хелзинки Human dosvіdі vіdkrivaєtsya як Svit Svit видимост yavisch аз protsesіv Scho rozgortaєtsya в Pevnyi prostorі аз Плиний в Pevnyi chasі. Даже аз Prostir час timey форми chuttєvogo dosvіdu, zavdyaki Якима Lyudin vіdnosit vіdchuttya да Pevnyi predmetіv, napriklad, зелен на дърво sіre toscho до пътя. Ако беше в Хелзинки Човек не svіdomostі Bulo chistoї ФОРМИ spoglyadannya - простор як vidimoї protyazhnostі в rіznih ploschinah - че OAO All vіdchuttya ядосан на odne двупосочно, аз два пъти видимост znik свят.

Otzhe, Prostir аз з Je sub'єktivnimi форми умове prostorovo час rozmіschennya vіdchuttіv "vіdnesennya" їh да Pevnyi predmetіv dіysnostі. World, Scho rozgortaєtsya Chuttєvo видимост преди Lyudin в prostorovo часа oformlennі іsnuє, Кант, не ob'єktivno и лишения в Световната yavisch її svіdomostі як. Том tsogo аз обекти svitu mozhut uzgodzhuvatisya Zi Хелзинки човешкото познание.

Кант vvazhav Scho-як дали pіznannya pochinaєtsya ите dosvіdu, Ale ТСЕ не oznachaє, Scho всички nomu като лидер dosvіdu. Знанието Je descho ОД dosvіdu и descho самите OD pіznavalnih zdatnostey Хелзинки Human. Vіdpovіsti обитатели на власт, як utvoryuyutsya naukovі знания, Кант zvertaєtsya да analіzu aprіornih kategorіy rozsudku.

Vіn директен Taqiy задника. Vrantsі ми viyshli до градината. AiAi роса. Mi dotorknulisya да камък аз vіdchuli, Scho аз vіn мокро студено. На tsіy pіdstavі Vislova sudzhennya spriynyattya: "Аз kamіn мокро студено." Potіm zіyshlo sontse аз osvіtilo kamіn. След един час deyaky ми znovu dotorknulisya да Камъка аз vіdchuli Scho vіn Sukhiy аз загрее, че Vislova vіdpovіdne sudzhennya. А Dali dіyshli visnovku "Sonyachna Svitlo Je nagrіvannya кауза на камък."

След Shcho vіdbulosya? Mi Vislova sudzhennya Scho harakterizuєtsya vsezagalnіstyu аз neobhіdnіstyu. Чрез Tim E chuttєve spriynyattya .pіdveli PID zagalnogo на категория, причината, neobhіdnogo. На tsіy pіdstavі Кант достигне visnovku закони Scho на науката formulyuyutsya на osnovі pіdvedennya danih chuttєvogo dosvіdu PID rozsudku категорията. Законите на науката Кант Je доведат konstruktivnoї dіyalnostі rozsudku. Процес, pіdvedennya chuttєvogo dosvіdu PID категории rozsudku nazivaє Кант "трансцендентално appertseptsієyu". Rozsudok vіn viznachaє як zdatnіst lyudskoї svіdomostі misliti kategorіy в засади. Mislennya Mauger знам prirodі лишаване от тези Scho dozvolyayut vіdnayti в nіy pritamannі Йому aprіornі категорията. Otzhe, svіdomіst Хелзинки самата buduє предмет pіznannya Human.

В chomu Кант MAV ratsіyu schodo rolі kategorіy pіznannі аз трябва да chomu vіn pomilyavsya? Категории, dіysno, vistupayut zasobami, znaryaddyami pіznavalnoї dіyalnostі Хелзинки Human, аз zmіst Znannya депозити ги OD. Защ категорията не е Да, за о-Perche, след като аз nazavzhdi задачи чиста форма, смрад viroblyayutsya іstorichno Have protsesі rozvitku lyudskoї практика аз rozvivayutsya за mіroyu її uskladnennya; В друг начин, категорията не е Даже aprіornimi, ходжа в deyakih аспекти svoїh mozhut vidavatisya такава. Je Pong aprіornimi лишаване за іndivіda. Shcho Ами преди suspіlstva, lyudstva в tsіlomu смрад Да резултат Yogo suspіlno-іstorichnoї практика в tsomu аз aspektі Je aposterіornimi.

Nagoloshuyuchi на viznachalnіy rolі kategorіy в pіznannі Кант поставя zavdannya stvoriti Нова fіlosofіyu як за категорията на науката, има zv'yazku и CIM vіn pіddav krititsі іsnuyuchu формалности (aristotelіvsku) logіku Таку як, Scho rozglyadaє ФОРМИ mislennya bezvіdnosno да predmetіv dіysnostі и му logіku nazivaє Трансценденталната, tobto с такава Scho doslіdzhuє vіdnoshennya форми mislennya а да predmetіv dіysnostі. Кант vidіliv 12 kategorіy, zgrupuvavshi їh в 4 Vidi:

1) категорията на kіlkostі - Yednist, mnozhina, tsіlіsnіst (vsezagalnіst); 2) категорията на качеството - realnіst, zaperechennya, obmezhennya;

3) категорията на vіdnoshennya - substantsіya, prichinnіst, VZAYEMODIYA;

4) modalnostі на категория, АВО, zmіnyuvanostі - mozhlivіst, dіysnіst, neobhіdnіst.

Dіalektichnim момент tablitsі kategorіy Кант Je rozglyad kozhnoї достъп tretoї във всички категории chotiroh GROUP як синтез pershoї аз Друха. Така че, tsіlіsnіst (vsezagalnіst) Je mnozhinoyu, rozglyanutoyu як Yednist; obmezhennya Je realnіstyu, poєdnanoyu ите zaperechennyam; VZAYEMODIYA Je prichinnіstyu odnієї substantsії в zv'yazku ите іnshoyu; neobhіdnіst Je dіysnіstyu, mozhlivoyu в vіdpovіdnostі да zakonіv mislennya.

Golovnі nedolіki tablitsі kategorіy Кант polyagayut на о-Perche, в obmezhennі її лишаване chotirma група; различен от vіdsutnostі vzaєmozv'yazkіv mіzh GROUP kategorіy; в tretє, в действителност, Scho категории як vіn rozglyadaє vіchnі, nezmіnnі "chistі" форма rozsudku.

Otzhe Кант vidіliv takі pіznavalnі zdatnostі Хелзинки Human:

Perche skladayut aprіornі ФОРМИ spoglyadannya - Prostir аз ч;

Je от друг rozsudok ите Yogo kategorіalnim aparata;

Трето pіznavalnoyu zdatnіstyu vistupaє Rozum.

Rozum, Кант, produkuє іdeї този принцип за познаване на формата на науката sistematizatsії rozsudkovogo. Кант vidіliv три osnovopolozhnі іdeї:

1) іdeyu svitu ( "kosmologіchna іdeya");

2) іdeyu Бог ( "teologіchna іdeya");

3) іdeyu dushі ( "psihologіchna іdeya").

Іdeї на Кант Dumka, vihodyat за mezhі dosvіdu в сферата на трансцендентното, tobto potoybіchnogo, nadchuttєvogo. Іnshimi думи, предмети в іdey не dosvіdі дадени, че аз не давам samі іdeї nіyakogo нови знания. Pratsyuє trudіvnik-rozsudok, vіn produkuє знания и Rozum лишаване sistematizuє їh за взаимопомощ іdey. Коли Е Rozum namagaєtsya osyagnuti обекти іdey, vіn дойде да antinomіy, tobto да nevirіshalnih superechnostey.

Кант vidіliv Vier като antinomії schodo іdeї svitu.

Persha antinomіya: Svit Got кочан в chasі че obmezheny в prostorі (теза); Svit не Got кочан в chasі между съм prostorі, vіn bezkіnechny аз да съм prostorі в chasі (антитеза).

Друг antinomіya: дали як сгъваем substantsіya skladaєtsya е проста, іsnuє tіlki Просто ABO тези Scho skladaєtsya е просто (теза);

zhodna сгъваеми substantsіya не skladaєtsya а аз просто не zvoditsya да Sumi Частейн просто не са svіtі іsnuє nіchogo прост (антитеза).

Трето antinomіya: prichinnіst на закони prirodineє єdinoyu, а yakoї mozhna Vivest usі yavischa svitu за їh Обяснение slіd pripustiti цепка и свобода (теза); не іsnuє nіyakoї Liberty, Естественият prichinnіst єdinoyu Да, всички в svіtі zdіysnyuєtsya за законите на природата (антитеза).

Четвъртият antinomіya: да svitu nalezhit aboyak Chastina Yogo, як Yogo ABO причина bezumovno neobhіdna абсолютна sutnіst, tobto Бог (теза); nіde не іsnuє nіyakoї absolyutnoї sutnostі - Ni в svіtі, представляват Ni аз svіtom, Ni як Yogo Частейн, Ni причини як Yogo (антитеза).

Кант vvazhav, Scho аз съм tezu антитеза може да бъде odnakovіy mіrі uspіshno донесе аз obgruntuvati. В tsomu viyavlyaєtsya трансцендентална диалектика Rozum. Трансценденталната диалектика - TSE диалектика antinomіy, nevirіshalnih superechnostey, SSMSC vinikayut съборени без zakonіv logіki аз svіdchat за obmezhenіst аз Rozum pіznannya. Viniknennya antinomіy oznachaє Scho Rozum uvіyshov в тази сфера, де vіn bezsily Scho nebudu virіshiti, аз OD slіd theoreticity (нето) Rozum Rozum zvernutisya да практическа аз virіshuvati проблем на практика sferі moralnіsnih vіdnosin Акт аз разумно.

Rozglyadayuchi обхват moralnostі. Кант formulyuє neobhіdnі три постулати на практически як регулатори Rozum moralnіsnoї povedіnki хора:

1) постулата от свобода;

2) постулата на безсмъртието dushі;

3) іsnuvannya постулира Бог.

Без тях, Кант Dumka, Mauger не Бути moralnostі. Бути moralnіsnoyu обитатели, lyudinі potrіbna Vira в добро и добра воля. Лице на Mauger Mother талант genіalnoyu Бути, ейл Yakscho имат neї Absent dobroї Volya, nagoloshuє Кант, а след това спечели Mauger върти svіy талант аз genіalnіst лошия си. Same в tsomu planі Кант казва, Scho vіn obmezhiv сфера на обитатели на знанието Nadachi Местоположение vіrі. Tіlki povіrivshi в безсмъртието, в свободна воля, Бог, Lyudin obmezhuє svoї egoїstichnі Интереси аз Givet, orієntuyuchis на vikonannya obov'yazku, realіzuyuchi свобода аз moralnіst.

Кант vvazhav moralnіsnimi лишаване Ti vchinki, SSMSC Lyudin zdіysnyuє, orієntuyuchis viklyuchno категорично іmperativ, Yaky formulyuє, както следва: "Закон, така че обитателите максимата tvoєї Volya принцип майка сила може да BI zagalnogo zakonodavstva". В категоричен іmperativі Кант pіdkreslyuє Scho Maximilian Volya, tobto правила sub'єktivnі povedіnki аз vlasnі VIBOR Хелзинки Human, трудят uzgodzhuvatis іz zagalnolyudskimi іnteresami аз tsіnnostyami, Square Бути OD obstavin георефериране аз час.

Категорично іmperativ vkazuє, як slіd dіyati lyudinі, обитатели OD sub'єktivnih максими povedіnki viyti на път zagalnolyudskoї vіchnoї moralnostі. Кант nagoloshuє, Scho в naykonkretnіshih moralnіsnih справят Lyudin Got pіdnositisya да osyagnennya на Scho кожен vchinok така чи іnakshe vіdіb'єtsya на dolі vsogo lyudstva. Кант категорично іmperativ zverneny да vsogo lyudstva аз да vsіh chasіv. Povaga да obov'yazku да moralnіsnogo право на як, за да lyudstva в osobі kozhnoї Хелзинки Human - osnovnі ос Yogo vimogi.

Slіd pіdkresliti Особено, Scho Кант pov'yazuє zagalnoobov'yazkovіst категоричен іmperativu як vischogo moralnіsnogo право Ni е Бог, Ni и dіyalnіstyu църква чи енергия. Категорично іmperativ Je доведе Vlasnyi moralnіsnogo VIBOR osobistostі. Дзе zdatnіst kozhnoї Хелзинки човека як osobistostі orієntuvatisya в protsesі VIBOR mіzh rіznimi максими всички lyudstvo аз при OAO All chasi. Якима ранг ТСЕ mozhlivo?

Лице на як yavische pіdporyadkovana prirodnіy prichinnostі и як "в rіch sobі" Даже аз vіlnoyu keruєtsya категорично іmperativom. Uzgodzhenіst svitu "речи при sobі" тя svitu "yavisch" Naukova pіznannya аз Сфери moralnіsnih vіdnosin държа разумно, Природата и свобода на транзита през garmonіyne poєdnannya аз съм zbіgu Іstini Good.

Vіdpovіsti обитатели на мощност около іstinnіst чи neіstinnіst знания slіd viyaviti spіvvіdnoshennya Іstini, Dobra аз луд. Това Сами kriterіy funktsіonuє аз за аз viyavlennya spetsifіki smislu lyudskogo Butt. Yakscho в "Krititsі чист Rozum" аз в "Krititsі практически Rozum" Svit "yavisch" Аз Svit "речи в sobі" empіrichno susche аз nalezhne, природата и свободата Rozum аз ще rіzko protistavlyayutsya, на "Krititsі zdatnostі sudzhennya" Кант sprobuvav dosyagti єdnostі Tsikh райони чрез tsіlepokladannya, излагане на yakogo на Yogo Dumka, torkaєtsya аз svitu "yavisch" Аз svitu "речи при sobі". Ob'єdnannya Nature аз свобода, аз teorії практики, прехвърлени от обхвата на Кант teleologії, tobto dotsіlnostі че vіlnoї hudozhnoї tvorchostі.

Zadlya poєdnannya vіlnoї dіyalnostі ите determіnovanimi yavischami chuttєvostі Кант zvertaєtsya да pochuttіv zadovolennya nezadovolennya аз имам yakih vbachaє "serednyu Ланка» mіzh zdatnostyami pіznannya аз Bazhannya (volіnnya). Vіn nazivaє tsі pochuttya "promіzhnoyu zdatnіstyu". Pochuttya zadovolennya (чи nezadovolennya) vinikaє іz sudzhennya як otsіnki, tsіnnіsnogo sudzhennya.

Кант rozrіznyaє DVI zdatnostі sudzhennya: viznachayuchu аз reflektuyuchu. Viznachayucha porodzhuє teleologіyu zovnіshnogo viznachennya речи tsіlyami іnshih. Reflektuyucha zdatnіst sudzhennya vіdpovіdaє vnutrіshnіy teleologії аз dіє регулиране, rozglyadayuchi rіch Таку як, Scho даже аз vodnochase причината аз dієyu, vіdpovіdayuchi до храна, означаваме rіch Да, за нас (за vzagalі хора). Reflektuyucha zdatnіst sudzhennya Je aprіornoyu. Вон spіvvіdnosit предмет и аз pozitsієyu sub'єkta suprovodzhuєtsya pochuttyami zadovolennya ABO nezadovolennya. Won Имаш право и yavischami Nature, бира и pozbavlena empіrichnih egoїstichnih tsіley Отбелязвам от свобода zblizhuєtsya Zi svіtom.

Стъпка по следната poєdnannya svitu природа аз svitu Svobody Кант spodіvaєtsya zdіysniti Шляков бил одобрен, teleologії Mistetstvo аз hudozhnoї tvorchostі. Same в mistetstvі на Yogo Dumka, Lyudin perezhivaє bezkorislive zadovolennya, pov'yazane ите estetichnim sudzhennyam около красив, як Да tvorіnnyam чрез свобода. W аз teleologієyu Nature moralnostі vіlnu teleologіyu Mistetstvo poєdnuє, krіm боядисани в prirodі, takozh аз pochuttya pіdnesenogo, Velična, як в svoїy kulmіnatsії zvernene величието на Хелзинки Човек moralnіsnoї Сийли. Телеология Mistetstvo ob'єdnuє svіti Nature аз Svobody CREATIVE samodіyalnіstyu sub'єkta Have yakіy z'єdnanі uyavlennya Аз искам, аз materіalne духовността.

Централна kategorієyu teleologії Mistetstvo Кант Je глоба. W се огледам да yakіst vіn viznachaє красива як sudzhennya "nezatsіkavlene" Square Ni ОД pragnennya pіznati rіch, Ni ОД Bazhannya utilіtarne koristuvatisya нея. Perevazhaє лишаване odne - Bazhannya spoglyadati її. Оглеждайки се наоколо в W Брой sudzhennya красива Je vsezagalnim на, zagalnoznachimim. W се оглежда в красива vіdnoshennya Je Особено форма, як vіdrіznyaє тънък nadchuttєva аз nadіntelektualna radіst. W се оглежда в езикова модалност перфектно Je sudzhennyam neobhіdnim. Нормативна funktsіya хубаво не Mauger Бути еднозначно viznachenoyu Ni, Ni еднозначно vikoristanoyu, їy vlastivі "zakonomіrnіst viznachenogo без закон", "dotsіlnіst без viznachenih tsіley".

Otzhe, Great Кант aprіornim Да, аз vsezagalnim sub'єktivno neobhіdnim, bezposerednіm аз абсолютно bezkorislivim zadovolennyam, obumovlenim porodzhennyam beztsіlno-dotsіlnih форми. Не mayuchi директен vіdnoshennya да svitu "речи при sobі" Lovely нас zaluchaє да Демба чрез estetichne spoglyadannya moralnіsnih започна Хелзинки Human, Aje metoyu че іdealom Mistetstvo Je lyudska osobistіst як osereddya духовна svitu. Lachey Лице на Mauger Бути красива, vtіlyuyuchi nasampered красота на духа.

Krіm категория красива, vazhlive Местоположение в fіlosofії Кант posіdaє kategorіya pіdnesenogo, Velična. Yakscho имат sudzhennyah красива sub'єktivna dotsіlnіst stvoryuєtsya чрез vіdpovіdnіst uyavi ите rozsudkom, на sudzhennyah Velična - чрез vіdpovіdalnіst uyavi ите Rozum. Vischim schablem Velična Je Velich lyudskogo дух oskіlki тук Velična poєdnuєtsya ите moralnіsnim. Кант nagoloshuє, Scho по същия lyudinі, аз tіlki в nіy, poєdnuyutsya OAO All svіti аз OAO All сферична Butt.

Naybіlsh адекватно ТСЕ virazhaєtsya в tvorchostі genіalnih хора. Oskіlki genіalnіst Je vrodzhenoyu, Won pov'yazana и природен neobhіdnіstyu и oskіlki virazhaєtsya в nepovtornіy tvorchostі, Je Won vіlnoyu. Правила samodіyalnostі genіya ydut не ОД природата, бира їh zastosuvannya odnochasno даже аз съм vіlnim естествено. Otzhe в "Krititsі zdatnostі sudzhennya" показано Scho estetichne vіdnoshennya да dіysnostі nemozhlivo zvesti Ni до знания, за да moralnostі Ni, аз vodnochase vono Je organіchnim poєdnannyam Іstini, доброта, красота.

През 1798 rotsі Кант opublіkuvav PRACE "Antropologіya ите pragmatichnoї точка Зора" в yakіy в kontsentrovanomu viglyadі vikladaє svoє vchennya за Lyudin. Над vsіma іstotami Lyudin pіdnosit на Yogo Dumka, nayavnіst samosvіdomostі че zdatnіst tvoriti култура. Културата, е едната страна, strimuє чисто tvarinnі potyagi аз Бажанов, а другата е - stimulyuє чисто lyudskі Nasoloda чрез dіyalnіst аз tvorchіst. Same в "Antropologії ите pragmatichnoї точка Зора" Кант Vislova известната фраза, Scho dіyalnіst - TSE naykraschy sposіb nasolodzhuvatisya Zhittya. Хим bіlshe Zroby ти, ти, имайте предвид, bіlshe жив. Єdiny sposіb Бути zadovolenim doleyu - TSE napovniti Zhittya dіyalnіstyu.

Vіdpovіdayuchi до храна, Scho Такео Лице на Кант zvertavsya аз до проблеми fіlosofії іstorії че fіlosofії закон. Основи Gromadyanska suspіlstva Кант vvazhav Private vlasnіst як продукт іstorichnogo rozvitku suspіlstva, nagoloshuyuchi Scho ob'єktom vlasnostі труд Бути tіlki rechі и Lyudin - лишаване її sub'єktom. Мощност vіn rozglyadavyakob'єdnannya хора в рамките на правната zakonіv за zabezpechennya dії принцип spravedlivostі usіh schodo gromadyan.

В kozhnіy derzhavі на Кант Dumka, Got Booty respublіkansky начин, по царят не е в zmozі zberіgati mudrіst аз spravedlivіst, oskіlki Trivale volodіnnya Vladoiu neminuche spotvoryuє vіlnі sudzhennya Rozum. Respublіkanskim Кант ogoloshuє дали Yaky sotsіalno-polіtichny начин, на принципа на де dіє podіlu Vlad; на zakonodavchu, як stvoryuє -і vstanovlyuє закон; vikonavchu, як zdіysnyuє upravlіnnya на osnovі іsnuyuchih zakonіv; съдове, як kontrolyuє doderzhannya zakonіv.

Деспотизъм z'yavlyaєtsya там, не де zabezpechuєtsya dostatnya nezalezhnіst odnієї Влади ОД dvoh іnshih. Protilezhnіstyu деспотизъм Кант, аз Je република, Bunt Намерете ни yakoї Даже тези Scho в nіy не upravlyayutsya хора, и на закона. Zakonodavcha Vlad vtіlyuє в sobі ob'єdnanu волята на народа. Кант vidіlyaє три nevіdchuzhuvanі попадение на suspіlnogo Zhittya в съзнанието на законовите правомощия I три атрибути Хелзинки Human Як един гражданин:

1) Свободата на suspіlstva на член на кожата;

2) rіvnіst usіh gromadyan пред закона;

3) Gromadyanska samostіynіst кожата.

Принципът на свобода в Кант formulyuєtsya nasampered як категорично іmperativ частно право: "Закон, така че свободата си обитатели може да uzgodzhuvatisya Zi свобода vsіh хора", и в publіchnomu pravі vіn realіzuєtsya як gromadyan dobrovіlne pіdkorennya имайте предвид Vladam, Якима смрад pіdkoryatisya "Времето". Kategorichnі іmperativi moralnostі този закон vtіlyuyuchis в suspіlnu іstorіyu чрез svіdomіst okremih хора poklikanі peretvoriti її в єdiny процеси dotsіlny.

Fіlosofіya іstorії Кант spryamovana на іndivіdualnoї moralnostі преведена на її план sotsіalno-іstorichnih naslіdkіv аз viyavlennya на як Лице на самата formuє іz момента Rozumny, moralnіsnu іstotu. W друга страна, История lyudstva postaє Кант як realіzatsіya moralnіsnogo Прогресо, poklikanogo sluzhiti іnteresam usіh аз кожата zokrema, Yaky rozgortaєtsya postupovo чрез kompromіsi. В tsіlomu История lyudskogo suspіlstva rozvivaєtsya директно към "vsezagalnogo правна Gromadyanska suspіlstva" tobto да deyakoї doskonaloї respublіki.

Един іz aspektіv sotsіalnogo іdealu Кант Bula іdeya Povny pripinennya mіzhnatsіonalnih аз mіzhderzhavnih konflіktіv, lіkvіdatsіya voєn аз vstanovlennya vsezagalnogo свят, Scho znayshla viraz в kontseptsії "vіchnogo света." В pratsі "Преди vіchnogo света" (1795), Кант и Сумомо konstatuє, Scho в mіzhnarodnih vіdnosinah да tsogo час panuє не прав, и силата на лишения. Ами Vіyna Je съборени moralnіsnoї otsіnki Хелзинки Human як аз samotsіlі samotsіnnostі, да voєn не виновен Бути. Начин да се vіchnogo свят Кант vbachaє в utvorennі "federatsії" usіh narodіv Scho tsomu в zberіgayut свобода аз polіtichnu samostіynіst, як vіn nazivaє "vsesvіtno Gromadyanska-стан."

Главна superechnіstyu fіlosofії Кант Je viznannya ob'єktivnogo іsnuvannya "речи при sobі" tobto svitu як vіn іsnuє самата sobі аз zaperechennya mozhlivostі Yogo pіznannya. Tsya superechnіst Bula pomіchena vsіma predstavnikami klasychnoji nіmetskoї fіlosofії, да Scho, як vіdznachav Хегел Yakscho rіch в printsipі nemozhlivo pіznati тогава zvіdki ми znaєmo, Scho Won іsnuє. Кожен predstavnik klasychnoji nіmetskoї fіlosofії kritikuvav Чиу superechnіst ите rіznih pozitsіy аз namagavsya virіshiti її TER в rіznih директно. W pozitsіy sub'єktivnogo іdealіzmu virіshuє її JG Fіhte.

Evolyutsіya fіlosofskih poglyadіv Йохан Gotlіba Fіhte yshla в napryamі pereosmislennya fіlosofії Кант в sub'єktivnogo іdealіzmu. В pratsі "Naukovchennya" (1794) vіn аргументи Scho "rіch в sobі" Je mislimoyu rіchchyu, tobto ponyattyam. Dumka за "rіch в sobі" Аз притежавам "rіch в sobі" - totozhnі. Fіhte stverdzhuvav Scho ми pomilyaєmosya, ако dumaєmo Scho zovnіshnі rechі іsnuyut представляват nashoyu svіdomіstyu. Поза nashoyu svіdomіstyu nіchogo не іsnuє. Vidimі zovnіshnі Аксесоари - Цзе лишаване nashі uyavlennya.

Zaperechuyuchi іsnuvannya дали chogo представляват nashoyu svіdomіstyu, Fіhte Гласувайте Creator usogo видими zovnіshnogo svitu нашето "аз". "Да съм всичко" - принцип ос vihіdny Yogo fіlosofії. В zv'yazku и CIM vinikaє мощност: като Booty як око-nezalezhnіstyu zovnіshnіh predmetіv ОД nashoї svіdomostі? Shukayuchi vіdpovіd да Демба, Fіhte visunuv іdeyu Scho видимост Square іsnuvannya predmetіv pov'yazane ите Pevnyi стан nashoї svіdomostі. Mi просто не може да іnakshe misliti предмети, як nezalezhnі нас OD.

Perche действа dіyalnostі lyudskogo "I" Fіhte vvazhav акт samousvіdomlennya "Аз даже аз", "аз" правя за себе си. Ale "I" не е Mauger zadovolnitisya tіlki CIM vono pragne да samoviznachennya че samousvіdomlennya. А samousvіdomlennya, usvіdomlennya момента ЯК "I" в своята Черга, peredbachaє protistavlennya sobі (svoєmu "I") chogos Scho Да не "аз". Така ранг, svіdomіst rozdvoyuєtsya на "аз" и "не-аз".

Закон protistavlennya "I" да Scho Да не "аз" ( "не-аз"), Fіhte Tlumach як акт tvorіnnya zovnіshnogo svitu. Zovnіshnіy свят, vidimі rechі svіdomіstyu поза (позиция "I") Je продукт dіyalnostі "I" момент Yogo rozdvoєnnya. Otzhe за Fіhte, "I" Аз zovnіshnіy на World ( "не-аз") - ТСЕ protilezhnі СТРАНИ odnієї аз tієї Е svіdomostі.

Tretіy време dіyalnostі "I" vіdіgraє резултат синтез роля аз poperednі две dіyalnіsnі ACTI да єdnostі. Svіdomіst pokladaє аз ob'єdnuє "I" и "не-Аз" и "I" и "не-аз" чрез vzaєmodіyu vzaєmoobmezhuyut odne един. "I" dіstaє viznachenіst чрез своя "не-аз". В Tsikh mіrkuvannyah Fіhte virazno prostupaє namagannya pіdvesti samosvіdomіst ( "I") и zovnіshnіy на World ( "не-аз") PID polyarnі protilezhnostі положителен тип I е отрицателна забележка, обитатели stvoriti vrazhennya, Scho смрад оформяне не може іsnuvati odne без един.

Protistavivshi svіdomіst аз zovnіshnіy Svit як "I" и "не-аз" Fіhte vitlumachiv обработва pіznannya як процеси usvіdomlennya totozhnostі "не-аз" (zovnіshnogo svitu и "I" (svіdomіstyu) tobto "I" Got, zreshtoyu, osyagnuti, .. pіznati пРОДУКТИ svoєї tvorchostі "I" Got usvіdomiti Scho Yogo protilezhnіst "не-аз" Je продукт Yogo vlasnoї dіyalnostі Цзе usvіdomlennya Je Vischim, zbagachenim стан samosvіdomostі -. "Азът" PID "абсолютна I" Fіhte не rozumіv іndivіdualnu svіdomіst (empіrichne "I"), и svіdomіst vzagalі. Ние tsomu viyavlyaєtsya ob'єktivno іdealіstichna tendentsіya fіlosofії Fіhte.

Otzhe за Fіhte, rozvitok svіdomostі як її samodіyalnіst проведе три Etap:

1) Etap totozhnostі samosvіdomostі ( "I" Je "I");

2) Etap rozdvoєnnya protilezhnostі на ( "I" и "не-аз");

3) Etap usvіdomlennya єdnostі "I" и "не-аз" pіdnesennya да chistoї svіdomostі ( "абсолютен I").

"Абсолютно съм" Je substantsіynim nadsub'ektom Scho porodzhuє OAO All sub'єkti аз OAO All ob'єkti. Vono prichetne svіdomostі vsіh empіrichnih "I" ейл сама чрез своята не bezkіnechnіst Je osobistіstyu. Krіz Чиу іdealіstichnu mіstifіkatsіyu prosvіchuyut tsіlkom realnі vіdnoshennya: ob'єktivna dіysnіst Je Jerel viniknennya lyudskih svіdomostey; природата ( "не-аз") Je neobhіdnoyu умове їh Формиране и Vlasnyi lyudske seredovische Своге Zhittya хора stvoryuyut samі. Спрете obstavina pіdkreslyuєtsya tezoyu Fіhte за примата на практическото над теоретичния характер Rozum. Рух ОД Perche основен принцип ( "I" е, "I") до трета ( "I" Да аз съм "аз" не-Аз ") simvolіzuє rozvitok svіdomostі на главния път не tіlki pіznannya и втори іstorichnoї dіyalnostі.

Yakscho имат Кант лишаване realіzatsіya obov'yazku peretvoryuvala Lyudin в osobistіst, тогава Fіhte tіlki realіzatsіya практичност potentsіy sub'єkta peretvoryuє Yogo в іndivіdualne "I". Samosvіdomіst potrebuє на porodzhuvati обитатели "" "не-аз", бо без dії-dіyalnostі Won Mauger не іsnuvati аз stverdzhuvatisya. Tіlki чрез usvіdomlennya svoєї vіdmіnnostі ОД "не-аз" сама "I" staє samosvіdomіstyu. Ale диалектика vіdnoshen "I" и "не-аз" polyagaє takozh в действителност, Scho "не-Аз" Got Booty не tіlki "porodzhenim", бира и obmezhenim, oskіlki vono protidіє, ремонт opіr "I". Том без Peremohy над "не-аз" на високо пътно як pereshkodoyu vikonannya obov'yazku Absent samoutverdzhennya sub'єkta.

OAO All vchinki хора їhnyu dіyalnіst в tsіlomu Fіhte rozglyadaє як moralnіsnu практика. Arena її realіzatsії staє цялата област vіdnoshen "I" и "не-аз", аз tobto Хелзинки Human Nature. Pragnennya, yakimi spovnene "I", аз transformuєtsya в tyazhіnnі да realnostі, аз в pіznavalnu dіyalnіst в pіznavalnu dopitlivіst, аз в zagalnu пристрастени към tvorchoї dіyalnostі, як proynyata samoutverdzhennyam. За такива fіnalu neobhіdnі pereshkodi, SSMSC slіd podolati, аз смрад kontsentruyutsya ponyattі в природата ( "не-аз").

Yakscho имат Кант sub'єkt "създава" природата aspektі в действителност, Scho в іnteresah pіznannya konstruyuvav її ите materіalu chuttєvogo dosvіdu, тогава Fіhte vischy sub'єkt създаде природата буквално Ale zadlya stvorennya kosmіchnogo zasobu moralnіsnoї самата samorealіzatsії чрез povedіnku empіrichnih НКВД. Moralnіst dosyagaєtsya чрез CREATIVE dіyalnіst. За хората, спечелили polyagaє не буквален tvorіnnі своя характер, и в активната їhnomu vplivі на neї. В osnovі дали yakoї aktivnostі в Dumka Fіhte лежи emotsіyno-moralnіsnі мотивира I стимули.

Vchennya за Lyudin Fіhte rozkrivaє в PRACE "vchen System

moralnіst за "(1798) и" Priznachennya Хелзинки Human "(1800). Lyudin vіn viznachaє як organіzovany естеството на продукта, от ипотека пари ли іmpulsіv система Sealy Nature: nizhchі vischі pristrastі аз, аз neobhіdnіst свобода. Lyudin в usіy svoїy povnotі даже аз съм sub'єktom ob'єktom в їhnіy totozhnostі. Том ob'єktivna neobhіdnіst, як човек на usvіdomlena samodetermіnatsіya, peretvoryuєtsya в свободата sub'єktivnu. Dosyagti същото dіysnoї Svobody як Nezalezhnosti mozhna лишаване Шляков trivaloї poslіdovnostі lyudskih dіyalnіsnih aktіv, SSMSC Je действа moralnіsnimi Scho spryamovuyutsya категорично іmperativom, zdatnim World vplivati ​​за цялата реч.

Категорично іmperativ moralnostі Fіhte rozumіє як іntelektualnu іntuїtsіyu pragnennya да aktivnostі аз свобода. Vіn daє kіlka rіznih viznachen категоричен іmperativu, ob'єdnanih єdinim рожба на:

Не се nіkoli schodo svoїh volіn аз viborіv protirіchchі и от себе си;

2) аз viznavay shanuy непознат tsіlі, tobto повод ите usіma empіrichnimi "I" як аз samodostatnіmi samotsіnnimi не Porush їhnoї свободи;

3) Бъдете активни, по-вашата воля - TSE овен, Scho dolaє opіr "не-аз" и aktivnі dії Scho spriyayut dosyagnennyu свобода, Je moralnіsnimi актове;

4) пет maєsh Бути vіlnim. Viconia ТСЕ svoє priznachennya, повече tіlki vіlne "I" staє dostemennoyu osobistіstyu, prichetnoyu "Absolute I";

5) от Закона за разумно zavzhdi в vіdpovіdnostі да svoїh vnutrіshnіh perekonan;

6) pragni свобода, и по такъв ранг, обитатели волята си да се превърне в закон neї zagalnoviznanoї povedіnki, свобода Aje - не Цзе Simple Minds moralnostі, и тя moralnіst.

Моята fіlosofіya не само nagoloshuvav Fіhte, Je vchennyam за свобода. Zagalna tendentsіya Yogo mіrkuvan schodo aktіv povedіnki аз dіyalnostі, spryamovanih категорично іmperativom, ТАКА: НКВД egoїzm usіh empіrichnih "I" Got spіvpadati ите tsіlyami lyudskogo род tsіlomu, todі egoїzm Бюд sluzhiti moralnostі, лагер Rozumny egoїzmom и neobhіdnіst Бюд spriyati svobodі, tobto samodіyalnostі , samostіynostі че Nezalezhnosti vsіh хора.

Свободата аз moralnіst Fіhte rozglyadaє чрез rozvitku на призма іstorichnogo. Dosyagnennya Svobody mozhlive лишаване рамките іstorії, rіznim Etap yakoї vіdpovіdayut rіznі rіvnі як rozumіnnya свобода, така че аз її realіzatsії. Движение за свобода, са активни процеси, vimagaє zvіlnennya ОД zovnіshnoї zalezhnostі, podolavshi її и otzhe, Borotba "I" и "не-аз". Іstorichny Way ovolodіnnya природата - TSE vsesvіtno-іstorichny процеси zrostannya moralnіsnoї култура lyudstva, Bo сама zavdyaki kulturі vіdbuvaєtsya poєdnannya pochuttya ите obov'yazkom. Същия ранг, така че "аз" PID час rozvitku култура ще спечели Peremoga Got як vzagalі над природата, така че аз по Vlasnyi природата. В rezultatі stiraєtsya vіdmіnnіst mіzh аз Rozum pochuttyam, obov'yazkom аз Бажанов, teorієyu практикувам. Защ Tsey іdealny fіnal Fіhte vіdnosit до далечна maybutnogo.

Otzhe, dosyagnennyam цифрен fіlosofskoї kontseptsії Fіhte в virіshennі Проблеми neobhіdnostі ЦКБ іstorizm на свобода в poєdnannі ите tezoyu за prіoritet родово начало на Хелзинки Human іndivіdualnim.

Tіlki през rozvitok раждане bezlіchі empіrichnih "I", чрез skhodzhennya, poєdnanі ите moralnіstyu, schablyami sotsіalno-іstorichnih stanіv Mistetstvo, право, наука и relіgії, "Аз съм абсолютно" zdatne dosyagti povnoti Своге samorozvitku аз samovirazu. Іstorіyu Fіhte rozumіv як увеличава, spryamovany в бъдеще процесите kultivuvannya практически theoreticity аз Rozum, Scho Got раждане характер Хох аз realіzuєtsya чрез udoskonalennya svіdomostі іndivіdіv, empіrichnih "I". Postupove pіdnesennya empіrichnih "I" за свободата vіdbuvaєtsya чрез podolannya всички novih аз novih pereshkod чрез іstorichny процеси virіshennya protirіch mіzh "I" и "не-аз".

На Местоположение kantіvskogo rozrivu Svobody аз Nature Fіhte сложи rozvitok Svobody Шляков stvorennya "Друха природата" tobto култура. Увеличи свободата за Fіhte, tіsno pov'yazana іz zrostannyam аз pogliblennyam знания. Знанието vіdznachaє vіn Have svoїy vnutrіshnіy formі че sutnostі Je свобода Butt. Otzhe, знание, свобода от I moralnіst Fіhte spіvpadayut zmіstom за стойностите от rozvitku lyudstva. Vіn priєdnuєtsya да prosvіtnitskogo perekonannya в zvіlnyayuchіy mіsії знания як spryamovuє suspіlstvo да dosyagnennya ще povnoї rіvnostі че odnostaynoї Zlagoda Yogo chlenіv Scho Povny mіroyu rozvinuli OAO All svoї zdіbnostі че zdatnostі че Nabeul mudrostі.

Zovnіshnіmi peredumovami realіzatsії moralnіsnih tsіley іstorії Да, за Fіhte полето аз властта. Look и Tsikh на власт vіn rozkrivaє pratsі "въз основа на естествения закон" (1796). Фіхте наголошував, що людина може існувати лише в суспільстві, а тому потребує права як способу регуляції її відносин з іншими членами суспільства. Тому у людей завжди була держава як суспільний інститут. Але вона є лише службовим, а тому тимчасовим інститутом. Держава - це тільки засіб моральнісного прогресу емпіричних «Я», забезпечення суспільної безпеки, організації виробництва, науки, освіти і виховання людей у дусі взаємної поваги прав. Держава стане зайвою, коли люди достатньо розвинуться в моральнісному плані. Дуже нескоро, але моральність замінить собою державу, право і церкву. Тільки тоді виникне дійсно «природний стан» людини, відповідний її природі та призначенню.

Підводячи підсумки, можна виділити такі основні риси і досягнення філософії Фіхте:

1) він рішуче виступав проти агностицизму і дуалізмуКанта івідроджував право розуму на безмежне теоретичне пізнання;

2) Фіхте обгрунтував внутрішній зв'язок теорії і моральнісної практики, пізнання і діяльності при безумовному пріоритеті практики і діяльності;

3) Фіхте відіграв значну роль у розвитку німецької ідеалістичної діалектики: поставив питання про протиріччя як джерело розвитку, висловив ідею про роль заперечення в процесі розвитку і намітив тріадичну його схему. Проте вразливим моментом його діалектики є нерозробленість поняття і механізму синтезу протилежностей. Сам Фіхте називав свій метод не діалектичним, а «антитетичним», оскільки антитеза тут не виводиться безпосередньо із тези, а протиставляється їй через привнесені ззовні засади;

4) Фіхте обгрунтував ідею всезагальності і нездоланності прогресу: все в майбутньому має стати кращим, ніж тепер, і стосується це не тільки мислення, а життя в цілому;

5) Фіхте твердо вірив у могутність розуму і творчої діяльності людини і обґрунтовував це у своїх творах;

6) центральною проблемою філософії Фіхте була проблема свободи. Він наголошував, що принципом людського життя є абсолютна свобода волі. Проте абсолютно вільною у нього є не окрема людина і навіть не людський рід у цілому, а тільки надемпіричне «Абсолютне Я», яке теж діє за внутрішньою необхідністю розумної волі. У результаті Фіхте схиляється до фаталізму, хоч і вважає причинність лише зовнішньою оболонкою доцільності. І все ж проблема свободи і необхідності була поставлена у нього значно глибше, ніж у Спінози і Канта, а саме, як проблема історико-діалектична;

7) історико-діалектичним чином ставить і намагається вирішити Фіхте також проблеми інтелектуальної інтуїції, цілісності прогресу культури і безкінечності духовного прогресу;

8) у кращі роки своєї діяльності Фіхте був просвітителем, переконував своїх слухачів і читачів у соціально-прогресивному і моральнісному значенні науки. Вчений в просвітителем і вихователем. людства, а наука та її максимально можливий розвиток і поширення є, на думку Фіхте, найближчою метою людського роду.

Подальший розвиток класичної німецької філософії пов'язаний з творчістю Фрідріха Вільгельма Шеллінга. Дослідники його філософії додержуються погляду, що під час теоретичної еволюції Шеллінга виникли три побудови: філософія природи, філософія тотожності та філософія одкровення. Перші дві сам він називав системою трансцендентального ідеалізму.

Вихідні положення філософії Шеллінга пов'язані з вирішенням старої проблеми: як може єдине начало «вийти із себе самого і протиставити собі світ», повний різноманітності та протиріч. Для вирішення цієї проблеми він перетворив надемпіричне «Абсолютне Я» Фіхте в «Абсолют», який через розвиток природи, суспільного життя, культури породжує свідомість людей і всі продукти їхньої свідомої діяльності.

Абсолют, за Шеллінгом, є тотожністю суб'єкта і об'єкта, що у своєму вихідному стані є духом, який; не усвідомлює в собі ні суб'єкта, ні об'єкта, ні ідеального, ні реального, а виражає довічну тотожність свідомої та несвідомої діяльності. Цьому «несвідомому духу» притаманний «сліпий механізм», завдяки якому Абсолют породжує весь об'єктивний світ.

Абсолют постійно розвивається і першою його безпосередньою об'єктивацією є природа, якій притаманна творча продуктивна активність. Вихідна тотожність суб'єкта і об'єкта в Абсолюті виділяє із себе природну об'єктивність, з-якої згодом, завдяки її творчій активності, виникає людська суб'єктивність. Розвиток суб'єктивності в природі приводить, зрештою, з ову до ототожнення ідеального і реального, суб'єктивного і об'єктивного на духовній, цього разу вже свідомій і усвідомлюваній основі.

Отже, природа, за Шеллінгом, є продуктом Абсолюту як «доособистісної несвідомості», для якої власне природні утворення і процеси складають першу, але далеко не останню стадію пробудження. Шеялінг наголошує, що природа є «безкінечною діяльністю» і скрізь відбувається «протиборство» протилежних тенденцій нарізних рівнях оточуючого нас світу. Всюди в природі діє «тотожність у подвійності та подвійність у тотожності». Шеллінг підкреслює, що ніяка матерія природи не є примітивною. Вона завжди організована, у ній діє «всезагальний примус до комбінування», а під час останнього виникає суперечлива взаємодія всезагального становлення і «гальмування». Ця взаємодія виявляється як єдність активності та пасивності, необмеженості та обмеження, гомогенності та гетерогенності, іррадіації та концентрації.

Природа, за Шеллінгом, е могутньо єдністю, яка розвивається телеологічним (доцільним) чином. Дух, що лежить в її основі, приймає всі типи організованості як «проміжні ланки» на шляху до найдосконалішої з усіх своїх форм, тобто до людини та її культури.

У «філософії тотожності» Шеллінга зображено зворотній шлях — від розвинутого індивідуального суб'єкта до природи і, зрештою, до несвідомого Абсолюту. Але по суті — це продовження прогресуючого сходження Абсолюту до актуалізації всіх, раніше потенційно закладених в ньому, здатностей, вищою з яких є свідомість.

Якщо спочатку актуально розвивалася об'єктивна сторона вихідної онтологічної тотожності, то тепер настає черга і суб'єктивної. За змістом вони співпадають і є тотожними внаслідок наперед установленої гармонії. Але в цій тотожності панує ідея, що природний світ є умовою реалізації самосвідомості духу, а самосвідомість підносить увесь природний світ, а отже, і його абсолютну основу до найвищого стану, в якому самозбагачений Абсолют повертається до себе.

Двом частинам філософії Шеллінга відповідають у процесі розвитку Абсолюту два ряди вияву останнього — природний і трансцендентальний, тобто свідомий, ідеальний. Трансцендентальний характеризується відносною самостійністю і специфічністю вияву його законів. Способом розкриття цих законів є інтелектуальна інтуїція. Інтуїція, за Шеллінгом, — це споглядання, що відзначається вільною силою породження і супроводжується повним збігом породженого з породжуючим. Акти інтуїції мають у Шеллінга рівною мірою і онтологічний і гносеологічний смисл. Інтуїція фіксує історію розвитку Абсолюту, яку Шеллінг поділяє на три основні епохи.

Перша епоха — це розвиток від примітивного відчуття до продуктивної інтуїції як творчого споглядання, де внутрішнє почуття і чуттєвий об'єкт виявляються ніби двома виявами одного і того самого.

Друга епоха - це етап розвитку від творчого споглядання до рефлексії, де конституюються категорії, які є «тими способами дії, за допомогою яких вперше у нас виникають самі об'єкти», серед них такі, як простір, час, причинність, необхідність, можливість тощо.

Третя епоха - це етап розвитку від рефлексії до абсолютного акту волі, що розвиває самосвідомість як таку, надаючи їхньої здатності протиставити себе зовнішньому світу. Кульмінацією даного процесу є, за Шеллінгом, виникнення людського мислення і реалізація здатності до теоретичного абстрагування як самодетермінованого акту волі. Несвідоме стало активною і вільною «свідомою силою», що прориває «горизонти» природи. Природу змінює суспільство, а подальший об'єктивний рух відбувається через створення людьми «другої природи», тобто моральнісно обумовленого світу культури.

Людську історію Шеллінг вважав важливим етапом цілеспрямованого і доцільного розвитку Абсолюту і реалізації творчої інтуїції суб'єктів на шляху їхнього злиття з вищою об'єктивністю. Мету цю ніколи неможливо реалізувати повною мірою, вона реалізується лише в тенденції безкінечного руху до ідеального людського співтовариства. Для свого же часу Шеллінг накреслює цілком реальні, на його думку, цілі: скасування феодального деспотизму і встановлення конституційної монархії, яка для нього була втіленням принципу свободи.

Свободу Шеллінг розумів як усвідомлення історичної необхідності. Він ставить проблему свободи на підґрунтя історії та історичної діалектики свободи і необхідності, яка у нього, зрештою, співпадає з діалектикою свідомого і несвідомого. Сукупний ре зультат дій окремих людей не співпадає з їхніми бажаннями і тими цілями, задля яких вони здійснювали свої дії. Хоча сутність історичного розвитку полягає в русі до свободи, проте необхідність Абсолюту придушує свободу людини, фатально підпорядковуючи її своїм цілям. Свобода тим самим перетворюється лише в усвідомлене продовження несвідомого накреслення діянь Абсолюту, тобто вона обертається необхідністю.

Свобода у Шеллінга є надчуттєвою і надрозумною, оскільки і вищі її вияви, і найперші кроки — рівною мірою є несвідомими. Але на проміжному рівні її реалізації вона мислиться як цілком розумна. Так, метою історії на сучасному етапі є, на думку Шеллінга, «ідеальний правовий лад» — конституційна монархія. Дух, що прагне свободи, вважає за потрібне самообмежитись, а право, на відміну від сваволі, і складає шукане розумне самообмеження свободи людей задля її адекватної реалізації.

Філософську систему трансцендентального ідеалізму Шеллінга завершує філософія мистецтва, яка проголошує, що вищим етапом розвитку Абсолюту та його повернення до себе є художня творчість, а найдосконалішим способом пізнання є естетична інтуїція. Естетичну інтуїцію він описав як потенцію, що властива лише небагатьом обраним геніям духу, здатним таємничим чином проникати у бездонні глибини прекрасного.

Шеллінг вбачав у мистецтві «єдиний довічний і дійсний органон» філософії, що сягає несвідомого, а у філософії мистецтва — «зображення абсолютного світу». Лише через естетичне переживання, на його думку, філософія зливається з життям, а природа постає «несвідомою поезією духу». Мистецтво безпосередньо пов'язане з геніальністю. Абсолют спрямовує генія до вищого синтезу свідомого і несвідомого, кінцевого і безкінечного, вільного і необхідного.

Естетичним злиттям суб'єктивного і об'єктивного завершується фінальна ідентичність суб'єкта і об'єкта в Абсолюті, і торжество цього фіналу, хай і несвідомо, глибоко переживається художником. Прекрасне є досконалим взаємопроникненням ідеального і реального, їхнім воз'єднанням і нерозрізненістю, що означає «диво» і переживається як «тиха відданість невимірному, заспокоєння в лоні світу», а зрештою, як схиляння перед Богом, словесним знаком якого був «Абсолют».

З 1802 -1803 років, на основі тлумачення мистецтва як інтуїтивного символу Божественного, починається формування філософії Одкровення і свободи Шеллінга, яке завершується після 1814 — 1815 років. Уже в праці «Філософія і релігія» (1803) він зображує Бога як безмежну першооснову, що поступово перетворюється в особистість. А світ природи виникає шляхом його відпадання від Бога подібно тіні від освітленого предмета. Тілесне і чуттєве в людині походить з природної тіні, відчуженої від божественного світла. Світ отримує відносну самостійність як сфера існування занепалих творінь. Їхня свобода е початком їхнього падіння і породження зла.

Проте з усіх живих істот тільки людина здатна творити як добро, так і зло, і вільно обирати добро чи зло. Отже, проблему зла Шеллінг пов'язує з проблемою свободи. Істинна свобода у нього полягає в узгодженні з необхідністю. Свобода і необхідність існують одна в одній. Зло виникло з необхідністю і так само з необхідністю зникне. Для цього має завершитися повне відділення добра від зла. Зло сильне своїм зв'язком з добром, саме по собі воно не має енергії.

Думка Шеллінга проста: жоден лиходій не називає себе таким, а закликає до добра. Скільки крові було пролито в ім'я всезагального блага! Розвінчане же зло безсиле. Проте вказати на зло не означає перемогти його. Лише любов здатна знесилити зло. Перемога любові буде перемогою Бога над природою, над величезним, прихованим у ній злом, - над смертю.

У «Штутгартських бесідах» (1810) Шеллінг характеризує Бога як єдність протилежностей. Бог — це і особистість, і сам світ. Бог має дві вихідні першосили — егоїзм і любов. Егоїзм характеризує його з точки зору реального, а любов - ідеального. Любов — це подолання егоїзму, віддача себе іншому. Ось чому божественна любов, долаючи божественний егоїзм, творить світ як своє інше.

Якщо Бог є особистістю, то йому притаманні атрибути людської особистості — становлення і розвиток. Бог творить самого себе, починаючи з несвідомого, яке він постійно намагається витіснити із своєї глибини. Ця несвідома частина Бога і є матерією, природою. Виключаючи її з себе, Бог знову намагається залучити її до себе, піднести, перетворити у вищу сутність, із несвідомого викликати свідомість.

З 'язковою ланкою двох світів — природного і божественного, природи і духу, є людина, призначення якої полягає у підпорядкуванні природного духовному. Але людина не виправдала свого призначення. Вийшло все навпаки: природне панує над людиною, матеріальне перетворюється в Бога. Причиною цього є свобода людини. Провал місії людини виявився насамперед у руйнуванні життя природи в цілому. По-друге, про нього свідчить наявність зла. По-третє, факт смерті людини є свідченням відсутності гармонії природи і духу, перемоги природного начала.

Останню з «Штутгартських бесід» Шеллінг присвячує дослідженню духовних здатностей людини, яких, на його думку, три: норов, дух і душа. Норов формують потяги, почуття і неусвідомлювані бажання. Дух підпорядкований свідомості, тут панують розсудок і розум. Розсудок більше пов'язаний з особистісним началом, а розум з надперсональним. Вищою духовною потенцією людини, за Шеллінгом, є душа, яка діє як вільна воля на засадах необхідних надбань мистецтва, моральності, релігії. Смерть не вбиває дух і душу, вони з часом знову зіллються з тілесним, і це буде останнім актом світової історії, епохою воскресіння мертвих. Бог буде повсюди, і пантеїзм знайде своє повне втілення. Таким чином, Шеллінг намагається повернути Бога у світ.

Філософія одкровення Шеллінга знайшла. втілення у незакінченому тритомному творі «Світові епохи» (1811-1816), покликаному відповісти на питання, що було в минулому, що відбувається зараз і що чекає людство в майбутньому. Пізнати сучасне, наголошує Шеллінг, можна тільки знаючи минуле, тому перша книга присвячена дослідженню минулого. Оточуючий нас світ давній, проте не вічний, він створений часом. Природа і духовний світ розвиваються з першоматерії, яка потенційно містить в собі духовність і в своєму саморозвитку породжує всю різноманітність і матеріального і духовного.

У «Світових епохах» Шеллінг намагається вирішити проблему, з чого слід починати філософське дослідження. Він критикує Гегеля за те, що той як вихідні категорії бере чисте буття. Шеллінг наголошує, що чистого, пустого буття не існує, у буття має бути носій, тому починати філософствування слід з деякої реальності, яка є єдністю матеріального та ідеального, природного і духовного, несвідомого і свідомого, чим може бути тільки Бог як єдність реальності та особистості.

Гегель же, на його думку, запозичив свій метод 3 його натурфілософії, але погіршив його, підмінивши реальний розвиток природи рухом понять, перетворивши «квітучий сад натурфілософії у мертвий гербарій». Той, хто від початку переконаний у бездуховності природи, позбавляє себе матеріалу, у якому і з якого розвивається духовне. Природа є єдністю матеріального і духовного. Тому філософія, щоб стати дійсно істинним осягненням дійсності, у своїх засобах і методах має органічно сполучати висот)' і глибину. Проте сам Шеллінг таких методів не розробив і все більше звертається до міфології та містики. Так, смисл минулої історії людства він вбачає у гріхопадінні, а майбутньої - у спокутуванні гріхів і в поверненні блудних синів і дочок до Бога.

Всю попередню і сучасну йому філософію Шеллінг оголошує «негативною» і ставить завдання створити «позитивну» філософію як єдність філософії, моральності і релігії, яка була би здатною пізнати Бога. Бог творить світ актом вільної волі, тому позитивна філософія має бути філософією свободи. Яким же є найбільш вільне діяння? Уособленням свободи для Шеллінга був Ісус Христос, син Божий, що відмовився від своєї божественної іпостасі й обрав людську, долю, а в ній найжахливіше - незаслужену і ганебну смерть на хресті. У будь-який момент він міг припинити свої муки, але випив чашу до дна. Ось чому християнство, за Шеллінгом, є «другим творінням світу», на сей раз світу людської свободи, тому що ідея спокутувального пожертвування присутня в усіх релігіях, а ідея самопожертви — тільки в християнстві. Християнство проголошує право людини на вільний, самостійний вибір долі — добра чи зла.

Шеллінг, порівнюючи свою філософію з існуючими визначними філософськими системами, фіксує такі відмінності:

1) від Декарта вона відрізняється тим, що не стверджує абсолютного дуалізму, що виключає тотожність;

від Спінози — тим, що не стверджує абсолютної тотожності, яка виключає будь-який дуалізм;

від Лейбніца - тим, що реальне й ідеальне не розчиняє тільки в ідеальному, а стверджує реальну протилежність обох принципів при їхній єдності;

від матеріалізму — тим, що духовне і реальне не р зчиняє цілком у реальному;

Канта і Фіхте — тим, що не покладає ідеальне лише суб'єктивно, а протиставляє ідеальному цілком реальне — два принципи, тотожністю яких є Бог.

Свою філософську систему Шеллінг вважав всеохоплюючою, що включає і природу, і Бога, і людину, дійсно позитивною філософією одкровення.

Проте на розвиток класичної німецької філософії суттєвий вплив справила не стільки філософія одкровення Шеллінга, як натурфілософія і філософія тотожності, які заклали основи діалектики природи як філософської теорії, діалектики свободи і необхідності, а також діалектики співвідношення розвитку реальності та її пізнання. Філософія Шеллінга в цілому справила значний вплив також і на європейську філософську думку ХІХ-ХХ століть.

На Абсолют як волю посилалися А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон. Несвідоме зажило новим життям у Е. Гартмана і 3. Фрейда. Міфологія історії та філософія одкровення, вчення про зло знайшли прихильників в особі Ф. Баадера, П. Тілліха, Е. Блоха. Великий вплив критика раціоналізму і логіцизму, ідея єдності Абсолюту та позитивної філософії як єдності філософії, етики і релігії справили на В.С. Соловйова, на формування його «філософії всеєдності». Не уникнув впливу ідей Шеллінга також і Г.В.Ф. Гегель.

У філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля німецькийкласичний ідеалізм досяг апогею свого розвитку. Вихідним принципом його філософської системи є принцип тотожності мислення і буття. Гегель наголошує, що істинним буттям є мислення, а істинне мислення тотожне буттю. Буття за сутністю є мислення, а суттєве мислення є буттям.

Які підстави вважати, що істинне буття тотожне мисленню, а мислення існує як об'єктивна реальність? У XIX столітті загальновизнаним було уявлення, що мислення знаходить свій вираз у Науковому знанні, яке існує об'єктивно, поза свідомістю окремих людей і визначає останню. Кожна окрема людина щодо науки є лише її органом. А наука як система понять і категорій лежить в основі світу і визначає його існування і розвиток.

Гегель цю об'єктивно існуючу науку позначає поняттям «Дух», «Світовий Дух». Цей Світовий Дух невидимий, але він діє як субстанція в кожній людині, проходячи різні формоутворення, і постійно перебуває в стані становлення. Спочатку він існує як принцип, який має реалізуватися через свою власну діяльність. Діяльність духу є процесом упредметнення і розпредметнення ним своєї сутності. Моделлю для виявлення характеристик діяльності Духу Гегель бере людську цілеспрямовану діяльність, де дійсно реалізується єдність мислення і буття. У цій реальній діяльності людина, за Гегелем, упредметнює і водночас розпредметнює свою людську сутність.

Upredmetnennya - Цзе peretvorennya духовно в обект peretvorennya tsіley, іdey, Бажанов, zdatnostey в обективна форма. Заедно ите, имайте предвид, Tsey процеси zdіysnennya Закона разумно-dіyan Je обработва pіznannya, peretvorennyam предмет svitu в духовния bagatstvo, tobto rozpredmetnennyam. Process upredmetnennya Хегел даже аз odnochasno процеси vіdchuzhennya, vіrnіshe, samovіdchuzhennya Spirit. Otzhe, Svit, Хегел - TSE доведе upredmetnennya аз samovіdchuzhennya Svіtovogo Spirit. А Svіtovy Spirit върху sutі svoїy - TSE ob'єktivovana аз personіfіkovana науката. А oskіlki metoyu Naukova pіznannya Je dosyagnennya ob'єktivnoї іstini, tobto єdnostі за zmіstom mislennya аз Butt, духа Svіtovy Je єdnіstyu mislennya аз Butt. На Budyonny rіvnі, zaznachaє Хегел, як ТСЕ spriymaєtsya Бог.

Тези, Scho relіgіya іmenuє Бог fіlosofіya nazivaє Svіtovim Spirit ABO mislennyam, totozhnim Butt, Butt аз, totozhnim mislennyu. В svoєmu dosvіtovomu buttі Spirit Je система разбере Scho virazhaє абсолютно (аз ob'єktivnu) іstinu. Ale Svіtovy Spirit - ТСЕ не tіlki mislennya, vіn Got vtіlennya в Svit, какво Хегел poznachaє Yogo цепка аз ponyattyam "абсолютно Іdeya" oskіlki іdeya - TSE знания, як Got Booty vtіlenim в dіysnіst. Otzhe, Svіtovy Spirit в svoєmu dosvіtovomu buttі Да система разбере Як Got Booty vtіlenoyu в dіysnіst, tobto vіn Да абсолютно Іdeєyu.

Хегел rozglyadaє Svit як резултат іstorichnogo rozvitku Absolyutnoї Іdeї Scho проведе три Etap.

Purshia Etap -tse dosvіtove Butt, Butt Absolyutnoї Іdeї (Бог) да stvorennya svitu. Няма абсолютно Іdeya rozgortaєtsya в системата разбере Як Got vivchati Особено наука - наука logіka. Visvіtlennyu Tsikh мощност prisvyachena PRACE Хегел "Science logіki".

Etap друга - TSE природата як іnobuttya Absolyutnoї Іdeї (Бог). Природата в svoєmu rozvitku премине takі schablі: mehanіka, fіzika, organіka, докове не porodzhuє Lyudin. На tsomu pripinyaєtsya rozvitok природа в chasі, nadalі Won tіlki urіznomanіtnyuєtsya в prostorі. Doslіdzhennyu samorozvitku Absolyutnoї Іdeї в sferі Nature prisvyachena PRACE Хегел "Fіlosofіya природата."

Tretіm Etap samorozvitku Absolyutnoї Іdeї д ЇЇ rozvitok в sferі samousvіdomlyuyuchogo дух tobto в suspіlstvі. Основни принципи samorozvitku Absolyutnoї Іdeї в sferі samousvіdomlyuyuchogo дух свобода Je. Всички История suspіlnogo rozvitku Je іstorієyu rozvitku I realіzatsії принципи на свобода. Doslіdzhennyu Tsikh проблеми prisvyachenі pratsі Хегел: "Fіlosofіya спиртните", "феноменология дух", "Fіlosofіya іstorії", "Fіlosofіya права", "Fіlosofіya relіgії", че іn. На tsomu etapі Іdeya Абсолютната, Хегел, rozvivaєtsya в troh форми и същ: sub'єktivny духа як, як як аз ob'єktivny дух на абсолютна дух.

Sub'єktivny духа на Хегел - Цзе як Хелзинки човешкия дух іndivіdualna душа svіdomіst Scho rozvivaєtsya за принципите на свобода. Срещу свободата принцип як от sub'єktivnogo Je obmezhenoyu дух на свобода. Тук свободата realіzuєtsya svavolya як, свобода як zadovolennya svoїh egoїstichnih Бажанов. Тази свобода nagoloshuє Хегел gіrsha за робството, за робството gіrsha. Том sub'єktivny дух не е Даже samodostatnіm. Іstinoyu sub'єktivnogo дух Je дух ob'єktivny Scho Yogo spryamovuє dіyalnіst в napryamі да samorealіzatsії. PID ob'єktivnim спиртни Хегел rozumіє ФОРМИ suspіlnoї svіdomostі че suspіlnih vіdnosin, SSMSC schodo іndivіdualnoї svіdomostі vistupayut як ob'єktivna ще, ob'єktivna духовна сила Scho viznachaє аз spryamovuє dіyalnіst sub'єktivnoї svіdomostі, regulyuє аз koreguє її. Цзе морал, закон, moralnіsny Световната sіm'ї, Gromadyanska suspіlstva, мощност.

Мощност на Хегел ogoloshuє vischoyu Форма ob'єktivnogo, аз realіzatsії дух на свобода. Хегел doslіdzhuє rіznі іstorichnі ФОРМИ derzhavnostі аз достигне visnovku Scho naybіlsh адекватна форма derzhavnostі, як vіdpovіdaє принципи на свобода, Je konstitutsіyna monarhіya. Основним протиріччям суспільного розвитку, за Гегелем, є протиріччя між бідністю та багатством. Це протиріччя він оголошує в принципі невирішальним, тому що навіть при надмірному багатстві суспільство не в змозі подолати надмірну бідність. Тому виникає держава як засіб доцільного корегування цього протиріччя, і найкращою формою для цього є конституційна монархія.

Конституційна монархія є найвищим етапом розвитку форм державності. Досконалішої форми, на думку Гегеля, не існує. Далі розвиток державності йде як повторення попередніх форм або ж як урізноманітнення даної форми.

Проте істинним виразом сутності духу є не об'єктивний, а третя його форма — абсолютний дух. Абсолютний дух саморозвивається в таких формах як мистецтво, релігія і філософія. Він є результатом самопізнання Абсолютною Ідеєю себе у своїх творіннях, у продуктах своєї творчості. У мистецтві абсолютний дух виступає як споглядання. Тут Абсолютна Ідея осягає свої творіння через красу і велич. Релігія, за Гегелем, - це абсолютний дух, що благоговійно виявляє свою сутність через уявлення про Бога. Філософія — це абсолютний дух, що найбільш адекватно реалізує свою сутність через поняття, яке є виразом тотожності мислення і буття.

Отже, філософська система Гегеля є вченням протри етапирозвитку Абсолютної Ідеї:

1) логіка (досвітове буття);

2) природа;

3) історичний розвиток суспільства і пізнання.

Проте найзначнішим досягненням Гегеля була не його філософська система, а діалектичний метод, створення діалектики як загальної теорії розвитку.

Основні положення діалектики як теоретичної системи викладені в праці «Наука логіки». Предметом логіки як науки про мислення, за Гегелем, має бути мислення, тотожне буттю. У самому мисленні він виділяє як вихідну структуру його категоріальний лад —основні категорії та їхні взаємні зв'язки і відношення. Логічні категорії Гегель розглядає як форми мислення, тотожні формам буття. «Наука логіки» і покликана була побудувати систему категорій мислення, тотожну системі буття. Але система категорій лише тоді буде системою, коли будуватиметься, цілеспрямовуючись ідеєю, що спрямовує всі процеси пізнання і діяльності.

Тією ідеєю, що спрямовує пізнання на шляху досягнення абсолютної істини, є, за Гегелем, діалектичний метод як форма розгортання системи логічних категорій. Гегель визначає діалектичний метод як усвідомлювану форму саморозвитку логічних категорій шляхом їх вибудовування у цілісну взаємопов'язану систему. Логічні категорії виражають всезагальні, універсальні зв'язки буття, розкриваючи їхній саморозвиток і зображуючи картину буття, що саморозвивається.

Діалектика як теоретична система будується на певних принципах, які потім конкретизуються в законах і категоріях. Гегель виділяє такі загальні принципи діалектики:

1) принцип загального взаємозв'язку і взаємодії;

2) принцип розвитку як саморозвитку;

3) принцип суперечності, або тотожності протилежностей. Згідно з цим принципом сутність дійсності осягається як внутрішньо суперечлива. Суперечність (протиріччя) е джерелом саморозвитку будь-якого явища. Істина ж осягається через синтез протилежностей, через синтез протилежних визначень предметів і явищ дійсності. Логічною формою розгортання міркування у відповідності до цього принципу є заперечення заперечення: теза — антитеза - синтез;

4) принцип сходження від абстрактного до конкретного, згідно з яким мислення має розгортати свої визначення, рухаючись до все конкретніших і всебічніших;

5) принцип єдності логічного та історичного, який наголошує, що логіка та історія взаємно визначають і обумовлюють одна одну.

Будуючи свою систему, Гегель брав логічні категорії у тій послідовності, в якій вони історично формувалися в історії філософії та культури. Проте, інтерпретуючи їх, Гегель гадав, що саме логічний розвиток знаходить вираз в історії, а не навпаки. Логіка визначає історію, а не історія логіку. Історія у нього є розгортанням категорій мислення. «Наука логіки» Гегеля складається з трьох частин:

1) вчення про буття;

2) вчення про сутність;

3) вчення про поняття.

Вчення про буття, у свою чергу, містить в собі тріаду: якість - кількість — міра. У цій частині Гегель формулює загальну закономірність взаємопереходу кількісних і якісних змін.

Якість - це визначеніс ть предмета, що відрізняє його від інших предметів і тотожна з його буттям.

Кількість - це визначеність, що відрізняє предмет від себе самого на різних етапах його існування і робить тотожнім з іншими.

Міра — це визначеність, що фіксує єдність якісних і кількісних визначень предмета.

Коли кількісні зміни порушують міру предмета, вони ведуть до змін якості. Самі ж по собі кількісні зміни можуть збільшуватися чи зменшуватися, не порушуючи міри. Міра і виявляється тоді, коли її порушують. Перехід через міру, її руйнування приводить до зміни якості і становлення нової міри як нової єдності якісних і кількісних визначень. Кількісні зміни відбуваються поступово, а якісні — стрибкоподібне.

Стрибок — це руйнування старої міри і становлення нової, яка безпосередньо виявляє себе як нова якість. Вчення про сутність теж включає тріаду: сутність — явище — дійсність. Тут Гегель формулює положення про протиріччя (суперечність) як джерело саморуху і саморозвитку і розкриває діалектичний взаємозв'язок категорій явища і сутності, зовнішнього і внутрішнього, змісту і форми, можливості та дійсності, випадковості та необхідності, причини і наслідку і, нарешті, взаємодії. Вчення про поняття складає тріаду: поняття — об'єкт — ідея. Тут Гегель розглядає діалектику категорій загального, особливого й одиничного, а також дає концентровану характеристику діалектично-То методу як всебічного і максимально конкретного осягнення дійсності.

Діалектика Гегеля як загальна теорія розвитку є цілісною теоретичною системою принципів, понять і категорій, закономірні взаємозв'язки яких показують і обґрунтовують, яким чином відбувається процес розвитку як саморозвитку, їй притаманні такі характерні риси:

і) вона є насамперед діалектикою мислення, що відбувається як саморух і саморозвиток понять і категорій, які фіксують загальні, суттєві, необхідні зв'язки, тому загальне, необхідне, суттєве мислиться як важливіше і цінніше за одиничне і випадкове;

2) відношення категорій характеризує не координація, а субординація і підпорядкування — явище одиничне, випадкове, можливо підпорядковане і залежне від сутності, загального, необхідного, дійсного;

3) така сама субординація і підпорядкування характеризує і відношення протилежностей у процесі розвитку і вирішення протиріч, одна з них визначається як прогресивна, інша як консервативна, і перша автоматично і однозначно підпорядковує і перемагає другу;

4) однолінійне і одноваріантне тлумачення процесу розвитку як прогресу розуму в досягненні абсолютної істини, що виключає будь-яку альтернативність;

5) панлогізм - усе підпорядковане строгим і однозначним, логічним зв'язкам між категоріями і поняттями;

6) ідеалістичний характер — саморозвиток органічно притаманний тільки мисленню, а природа, суспільство, людина джерелом свого розвитку мають саморозвиток об'єктивованого і поставленого над світом мислення, уособленням якого був Світовий Дух (Абсолютна Ідея).

Проте, незважаючи на деяку обмеженість, створення діалектики як теоретичної системи принципів і загальних законів розвитку як саморозвитку, формулювання основних категорій, що розкривають і пояснюють його, було значним досягненням Гегеля, яке визначило історичне значення його концепції в історії філософії і культури.

Своїх сучасників Гегель найбільше зацікавив своєю концепцією філософії історії. Історія для Гегеля — це сфера, яка хоч і має закономірний характер, проте її закономірності відрізняються від закономірностей природи. В історії закономірність реалізується через свідому діяльність людей. Гегель різко протиставляє людське суспільство природі. При всій різноманітності змін, що відбуваються в природі, у ній виявляється лише коловорот, уже не виникає нічого нового, єлишеурізноманітнення у просторі.

Нове з'являється тільки у змінах духовної сфери. Природа змінна лише у просторі, а дух - у часі та просторі. 1 виявом зміни у часі та просторі є всесвітня історія. Основою історичного розвитку суспільства у Гегеля є саморозвиток Світового Духу, який реалізується через активну діяльність людей. Сам Світовий Дух не може ні працювати, ні воювати і тому дозволяє замість себе діяти людям. Людська активність, що мотивована роз'єднаними егоїстичними потребами, інтересами, пристрастями індивідів є, на думку Гегеля, єдиним адекватним засобом реалізації Світовим Духом своєї внутрішньої мети.

Світовий Дух має своєрідну «хитрість», він творить історію че ез діяльність конкретних людей. Суб'єктом історії є Світовий Дух, а конкретними виконавцями — люди. Гегель наголошує, що за зовнішньою різноманітністю індивідуальних явищ приховується сутнісний порядок і закономірність. Цією об'єктивною закономірністю і є Світовий Дух, що стоїть над окремими людьми і виявляється через їхні різноманітні зв'язки і взаємовідносини. Світовий Дух завдяки своїй «хитрості» змушує людей через посередництво пристрастей, що їх осліплюють, і короткозорих розсудкових вчинків служити вищим цілям всезагального.

Переслідуючи свої власні інтереси, люди здійснюють значно більше, ніж задумали. Не усвідомлюючи того, вони реалізують закономірності історії. Важливе місце в історії належить, на думку Гегеля, так званим «історично діючим індивідам», дійсним історичним героям, чиї інтереси, потреби, пристрасті приводять до звершень епохального значення, їхні дії, звичайно ж, теж виходять з егоїстичних інтересів, проте в даний момент вони співпадають з реалізацією загальної закономірності як «волі» Світового Духу.

Гегель підкреслював, що в світовій історії завдяки діям людей одержуються ще і дещо інші результати, ніж ті, яких вони чекали і бажали. Іноді реальні результати навіть обертаються проти тих, хто діє. Тут виявляє свій вплив відчуження.

Історія, за Гегелем, має мету. Ця мета визначається як розвиток і реалізація свободи громадянина в громадянському суспільстві. А оскільки реалізація свободи включає усвідомлення Світовим Духом себе як вільного, то історія є водночас і прогресом в усвідомленні свободи. З цієї точки зору Гегель розрізняв три основні етапи (епохи) розвитку світової історії:

1) східний світ, де свободу, має лише одна людина — деспот;

2) греко-римський світ, де свободу має група людей — вільні громадяни полісу;

3) германський світ, де усвідомлення свободи досягає максимуму, і свободу мають усі люди.

Прогрес в усвідомленні свободи, за Гегелем, створює внутрішній смисл історії і має бути об'єктивованим у дійсність, реалізованим. Реалізація прогресу в усвідомленні свободи відбувається через розгортання Світового Духу в праві, моралі та моральності. Під моральністю, як уже відзначалося, Гегель розуміє такі щаблі об'єктивації людської свободи, як сім'я, громадянське суспільство і держава.

Найвищою формою об'єктивації свободи й історії, на його думку, є держава. Народи, які не утворили держави, не є, за Гегелем, історичними народами. Отже, розвиток історії як саморозвиток Світового Духу проходить певними етапами, через сходження щаблями обмежених у часі історичних епох, що послідовно змінюють одна одну, у кожній з яких є своя міра усвідомлення і реалізації свободи. Кожну з них представляє характерний для неї народний дух , тобто народ, який в дану епоху за своїм характером, розумінням суспільної моральності, формою сім'ї та держави став найважливішим для реалізації мети і смислу історії. Виконавши свою історичну роль, історичну місію, він передає естафету іншому народу і назавжди сходить з історичної арени.

Отже, історія суспільства постає у Гегеля як всесвітньо-історичний процес розвитку діяльності людей через все зростаючу міру реалізації свободи. Проте за цим стоїть самодіяльність Світового Духу, який використовує індивідуальні інтереси і пристрасті людей як засіб, знаряддя для досягнення своїх цілей.

У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод, діалектику як загальну теорію розвитку і консервативну ідеалістично-моністичну систему, що суперечать одна одній. Діалектичний метод, заснований на визнанні й обгрунтуванні розвитку як саморозвитку і протиріччі як його джерела, суперечить системі, що вимагає вирішення всіх суперечностей і встановлення несуперечливого стану. Всім сферам дійсності Гегель поставив межі розвитку:

1) природа з появою людини припиняє розвиток у часі і тільки урізноманітнюється в просторі;

2) у філософії історії Гегель абсолютно довільно зупиняє процес розвитку на конституційній монархії, яку вважав ідеальним станом суспільства;

3) у сфері пізнання межею є досягнення абсолютної істини: у результаті самопізнання Абсолютна Ідея знову досягає тотожності мисленні і буття в абсолютній істині, найвищим виразом якої є філософія;

4) межею розвитку філософії Гегель вважав свою власну систему як найвищий рівень розвитку філософії як науки наук;

5) одним з виявів основної суперечності філософії Гегеля було те, що критерієм суспільного прогресу він о голосив ступінь реалізації людської свободи, і водночас людина в його концепції була абсолютна залежною від діяльності Світового Духу, від його всевладної самодіяльності.

Завершує класичну німецьку філософію концепція Людвіга Андреаса Фейєрбаха, що знайшла вираз у працях: «Думки про смерть і безсмертя» (1830), «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1842), «Основні начала філософії майбутнього» (1843), «Питання про безсмертя з точки зору антропології» (1846). У центрі уваги Фейєрбаха перебувають питання, які є важливими для кожної людини: життя і смерть, надія на безсмертя, любов, щастя, взаєморозуміння.

Головне завдання своєї філософії він вбачав у вирішенні проблеми - якою є істинна природа людини і як визначити її цілях до щастя. А для цього, на його думку, філософія має поставити в центр своїх пошуків людину. Реальна людина-мас бути вихідним пунктом і остаточною метою філософського дослідження.

Розвиток своїх філософських ідей Фейєрбах починає з критики релігії, а згодом також і філософського ідеалізму, коли доходить висновку, що вони засновані на спільних принципах. Він обґрунтовує думку, що релігія є ілюзорною формою свідомості, а Бог — відчуженою сутністю людини. Немає ніякого духу і розуму, крім духу і розуму реальної людини, - наголошує Фейєрбах. Тому саме реальна людина має бути предметом філософського осмислення. Свою філософію він називає антропологізмом.

Для пояснення природи людини Фейєрбах застосовує категорію любові у найширшому, філософському її значенні не тільки як кохання, бажання, захоплення людини, а й як фактор її діяльного самоутвердження у світі. З любов'ю пов'язане, на думку Фейербаха, особливе духовне піднесення як загальна риса активного ставлення людини до світу, в якому відображається динамізм самої природи і яке веде до усвідомлення людьми їхньої необхідності одна одній, до укріплення взаємозв'язків між людьми, їхнього спілкування. Людська природа у Фейєрбаха реалізується через творчу діяльність людини.

Творчість, — наголошує він, - це виключно людська риса. Природа породжує, продукує, а людина творить, створює. Але ця творчість є виявом продуктивної сили самої природи. Людина у Фейєрбаха є єдністю буття і свідомості. Його антропологізм спрямований проти розуміння людини як покірного і сліпого знаряддя Світового Духу. Фейєрбаха мало цікавить світ речей, що існує поза людиною, хоча він і визнає його об'єктивне існування. Дійсним предметом філософії, на його думку, має бути світ людського буття, світ людської чуттєвої діяльності, найвищим позитивним виявом якої є любов.

Любов є символом єдності людини з людиною і самопочуттям людського роду як єдності буття і свідомості. Як почуття, спрямоване па саму людину, любов є прагненням до досконалості та щастя. Завдання філософії полягає в тому, щоб допомогти людям стати щасливими через єднання зі світом і між собою на засадах любові. А для цього, вважає він, слід розглядати людину в її зв'язках зі світом, насамперед з природою.


Людина є частиною природи, «дзеркалом Всесвіту». Людина і природа об'єднані поняттям «людська природа». Людська природа у Фейєрбаха — це сукупність здібностей і здатностей людини, таких, як чуттєвість і мислення, потреби і прагнення, таких, як потреба у спілкуванні та прагнення до щастя, а також пристрастей, таких, як любов, страх, радість. Всі ці властивості людської природи Фейєрбах розглядав як суто природні характеристики. Відмінності в людській природі він фіксує лише щодо особливостей віку і статі. Джерелом усіх соціальних відмінностей, за Фейєрбахом, є об'єднання двох, різних за статтю, індивідуальностей у клітині соціальності - у парі «Я-Ти».

Вся соціальна різноманітність на вищих рівнях суспільності обумовлена, на думку Фейєрбаха, статевими відмінностями у цій первинній спільності. До складу людської сутності Фейєрбах включає тіло людини, необхідність спілкування людини з людиною як вираз комплексу потреб і духовну діяльність як результат спілкування. Окрема людина, наголошує він, людської сутності у собі не містить. Людська сутність наявна лише у спілкуванні, в єдності людині з іншою людиною. Отже, Фейєрбах розрізняє поняття «людська природа» і «людська сутність». Людська природа притаманна кожній людині, а людська сутність — лише соціальній клітині, що складається з двох осіб, з «Я» і «Ти», із спільності «Я-Ти».

Важливе місце у філософії Фейєрбаха посідає, як вже відзначалося, критика релігії та ідеалізму, які ві розглядав як види відчуження, що долаються засобами просвітництва. В релігійних ілюзіях, на його думку, спотвореним чином відображається сутність людини і неадекватні умови її існування. Вони є продуктом індивідуальної психології, яка постійно рефлектує в бінарній системі «Я-Ти». Релігія є породженням людської природи, якій притаманні страх за своє майбутнє, егоїстичні переживання, прагнення до щастя і здатності уяви і фантазії.

Основу релігії, за Фейєрбахом, складає почуття залежності людини від навколишньої природи. І вона знаходить вихід у тому, що обожнює ті природні сили, від яких чекає заспокоєння своїх тривог і здійснення своїх бажань. Тим самим ці сили поєднуються з потребами і бажаннями людини, на здійснення яких вона сподівається за допомогою цих сил. У цьому аспекті першим Богом людини є потреба, поєднана з надією на благодіяння об'єкта, здатного її задовольнити.

Отже, релігія виявляється виразом егоїзму, тобто любові людини до самої себе, а ті властивості, які вона приписує обожненим нею силам, є сукупністю об'єктивованих сил і здатностей самої людини. Бог — це відчужена і поставлена над світом людська сутність. Релігія в ілюзорним подоланням своєї залежності від світу за допомогою уяви і фантазії. А оскільки в релігійних ілюзіях долаються суперечності реального життя людей, вони необхідні, без них люди булибибільш нещасними. Звідси Фейербах доходить висновку, що релігію не можна просто відкинути, її слід замінити чимось таким, що здатне виконувати її практичні функції.

Крім того, будучи відчуженням людської сутності, релігія є, хоч і фантастичним, проте способом людського самопізнання. І чим більш розвинутою є та чи інша релігія, тим вона ближча до реального осмислення людиною своєї сутності. Тому людина і емоційно і гносеологічне потребує нової релігії, яка була би звернена на задоволення її безпосередніх сучасних потреб. Щоб обгрунтувати це положення, Фейєрбах звернувся до історії розвитку релігійних уявлень.

Спочатку люди обожнювали практично важливі для них природні стихії, а також тваринний світ. Так склалися «природні» релігії фетишизму і тотемізму. Потім силам природи почали надавати особистісний характер, виникає політеїзм. На зміну мало схожим на людину природним богам прийшли людиноподібні боги. Нарешті, монотеїзм поєднує всі надприродні начала в одному єдиному всемогутньому абстрактному Богові. Так звершується історія власне теїстичних вчень.

Крім того, Фейєрбах звертає увагу на розвиток людських потреб і показує, що зміни в потребах людей приводять до зміни тих властивостей і можливостей, які приписуються богам: людина хоче бути не тільки ситою, але і радісною, не тільки забезпеченою, але і впевненою у майбутньому. Проте ілюзорне опертя на Бога веде до втрати реального опертя на людину. Релігійне відчуження знекровлює також і зміст зв'язків, і спілкування між людьми.

Передаючи все найкраще, що в неї є, образу Бога, людина віддає йому і любов. Любов'ю до Бога вона замінює любов до іншої людини. Посилюючи Бога, люди настільки ослабили самих себе, що всі надії на здійснення своїх бажань перенесли у потойбічний, загробний світ. Проте віра в існування загробного світу виникла ще й тому, що стан безсмертя і вічного життя є споконвічною мрією людини, її довічною надією. Віра в особисте безсмертя і віра у всемогутність Бога — взаємообумовлені. Бог народжується, підкреслює Фейєрбах, ніби з могили людини. Надія на загробне життя ще більше паралізує людську активність, заморожує її волю. Яким же чином можна подолати релігійне відчуження?

Для того, щоб подолати релігійне самовідчуження, наголошує Фейєрбах, потрібно, щоб усі люди в суспільстві стали щасливими, щоб на Землі не було жодного нещасного. Шлях до цього пролягає через спільну діяльність людей, згуртованих у могутній колектив. Коли люди зрозуміють, що їхня сила у єднанні та спільних діях всіх, лише тоді просвітництво підірве коріння релігії, і уявні зв'язки між Богом і віруючими будуть замінені міжлюдськими зв'язками загального братерства.

Чим же буде замінена релігія? Адже релігія необхідна людині, тому що дає почуття світлої надії, осяйної радості, внутрішнього піднесення. Фейєрбах пропонує перенести почуття релігійного поклоніння на самий гідний поклоніння і реальний об'єкт - на людство. Він не хоче створювати ніякого культу, а культивувати лише релігійні почуття. «Принижуючи теологію до антропології, я звеличую антропологію до теології», — говорив Фейєрб х.

Обґрунтовуючи правомірність такого рішення, Фейєрбах посилається на те, що виникнення християнства з його культом Боголюдини вже було виразом сходження від абстрактного монотеїстичного Бога (в іудейському віросповіданні) до конкретного людського образу. Тому лишилося зробити ще кілька логічних кроків і визнати, що саме людина є Богом, що Бог — це людина.

Тезу про правомірність і логічність заміни християнства релігією людини Фейєрбах обґрунтовує своєю концепцією історичного розвитку людства як прогресу його духовного розвиткучерез зміну форм релігій. Він дає таку схему еволюції релігійних поглядів: природна релігія, політеїзм, монотеїзм, християнство, раціоналістична релігія (деїзм), філософський спіритуалізм, пантеїзм, панлогізм, натуралістичний атеїзм XVIII століття, антропологічний атеїзм, або релігія людини.

Ідеалістичну філософію Фейєрбах вважав раціоналізованою теологією. Ця схема свідчить про те, що історію духовного розвитку людства і навіть епоху громадянської історії суспільства він підпорядковує історії релігії. Свій атеїзм він називає антропологічним, оскільки виходить з природи людини і перетворює людину в об'єкт релігійного поклоніння.

Філософія майбутнього, якою буде замінена християнська релігія, має, на думку Фейєрбаха, органічно поєднати переваги філософії, етики і релігії, звернутися до почуттів людини і освятити її життя релігійним смислом. Своє вчення про моральність він обґрунтовує принципами біопсихічної чуттєвості, наголошуючи, що голос почуттів є першим і єдиним категоричним імперативом.

Свою етику Фейєрбах орієнтує на виправдання і звеличення прагнень людини до повного щастя і будує її на принципах розумного егоїзму. Кожна людина прагне щастя, бо дійсно бути для людини — означає бути щасливою. Але умовою щастя кожного з членів бінарної соціальної структури «Я-Ти» є не тільки наявність у ній партнера, а і щастя цього партнера, бо щасливим можна бути тільки удвох. Добром є те, що задовольняє егоїзм усіх людей, а злом те, що приносить задоволення лише одній людині. Розумний егоїзм — це почуття любові до себе, що природно переростає в любов до інших людей. У філософії майбутнього Фейєрбах прагне поєднати філософську антропологію, релігію любові людини до людини і етику розумного егоїзму.

Фейєрбах закликає до обожнення відносин між людьми, оскільки їхній шлях до щастя пролягає саме через гуманізацію всіх відносин. Йдеться насамперед про обожнення любові між «Я» і «Ти». Релігія людини уявляється Фейєрбаху релігією любові, що культивує відносини взаєморозуміння, взаємозбагачення і взаємодопомоги. У релігії людини немає любові до Бога. Богом стає сама любов як взаємна психічна потреба людей один в одному.

Якщо люди замість віри в Бога сформують віру у самих себе і досягнуть того, що людина для людини стане Богом, тоді встановиться дружба між людьми вже без розрізнення статі. Це і буде, говорить Фейєрбах, шляхом до комунізму в значенні гуманізму. Комунізм, на його думку, означає взаємну потребу людей один в одному, почуття їхньої спільності та прагнення до об'єднання, втілення ідеалів братерства. Цим поняттям він хоче виразити свою мрію про те, щоб між людьми встановилися відносини загального взаєморозуміння і взаємодопомоги. Отже, головне завдання епохи і неодмінну умову подальшого прогресу людства Фейєрбах вбачав у звільненні людей від релігії як любові до Бога і впровадженні нової філософії-релігії як любові до людини. Засобом її впровадження Фейєрбах вважав просвітництво.

І, нарешті, на завершення слід зупинитися на питанні ставлення Фейєрбаха до діалектики. Як представник класичної німецької філософії він знав вчення своїх попередників і, безумовно, засвоїв діалектичний спосіб мислення. Фейєрбах критикував ідеалістичну діалектику Гегеля і акцентував увагу на діалектиці соціально-психологічних відносин, «діалогу» між «Я» і «Ти».

Істинна діалектика, наголошує він, — це не монолог самотнього мислителя, а діалог між «Я» і «Ти». Людина не може існувати без спілкування з іншою людиною, бо дві особи необхідні для народження людини як у біологічному, так і в духовному плані. Фейєрбах зосередив діалектичний пошук на визначальній, з його точки зору, сфері реальності — сфері людських стосунків, на виявленні всієї складності і суперечливості, різноманітності цих стосунків, фокусом яких є любов.

Проте зведення всіх людських стосунків і відносин між людьми до спілкування «Я» і «Ти», безумовно, свідчить про обмежен сть діалектики Фейєрбаха, тому що, зрештою, умовою існування людини б все суспільство в цілому, а міжособистісне спілкування не розкриває сутності суспільних відносин і зв'язків. У цілому ж антропологічна діалектика Фейєрбаха фіксує міжособистісні взаємозв'язки в процесі спілкування, а також те, як сприймається саморозвиток природи у світлі цього спілкування.

Отже, можна виділити такі характерні особливості філософії Л. Фейєрбаха:

1) головним завданням своєї філософії він вважав дослідження дійсної природи людини і визначення її шляху до щастя;

2) для розкриття природи людини Фейєрбах застосовує поняття любові, яку розуміє як вираз активного ставлення людини до світу, фактором її самоутвердження у світі;

3) матеріалізм Фейєрбаха має антропологічний характер, що виявляється у зацікавленості світом людського буття, вищим виявом якого є любов, а шлях людини до щастя пролягає через об'єднання зі світом і з іншими людьми на засадах любові;

4) Фейєрбах розрізняє людську природу і людську сутність. Людська природа притаманна кожній людині та є сукупністю її сутнісних сил (почуттів, розуму, волі, любові), потреб, головною серед яких є потреба у спілкуванні, пристрастей і прагнень, найбільш суттєвим серед яких є прагнення до щастя. Людська ж сутність виявляється лише через спілкування в клітині соціальності «Я-Ти»;

5) спілкування «Я» і «Ти» базується на принципі розумного егоїзму. Умовою щастя «Я» є не просто наявність «Ти», але і щастя «Ти», тому що щасливими можна бути тільки удвох;

6) соціальність як взаємодію і спілкування «Я» і «Ти» Фейєрбах трактує натуралістичне, не враховуючи суспільно-історичних закономірностей і відносин;

7) важливе місце у філософії Фейєрбаха посідає критика релігії та ідеалізму як відчуження людської сутності, оскільки не існує ніякого духу і розуму, крім людського, крім духу і розуму людини. Релігію він розглядав як укорінену в людській природі, в почутті залежності від зовнішніх сил природи, у прагненні людини до щастя і в здатностях до уяви і фантазії;

8) Бог, за Фейєрбахом, є відчуженою від людини і Поставленою над світом людською сутністю, якому не тільки приписують самостійне існування, але і перетворюють його з творіння людини на її творця;

9) Фейєрбах вважав, що релігія, компенсуючи те, чого людям не вистачає, необхідна їм, тому її не можна відкидати, а слід замінити новою філософією-релігією, яка би виконувала її практичні функції;

10) філософія майбутнього Фейєрбаха має увібрати в себе кращі надбання філософії, етики і релігії, філософської антропології, етики розумного егоїзму і релігії любові;

11) подальший прогрес людства Фейєрбах вбачав у звільненні людей від релігії як любові до Бога і в утвердженні нової філософії-релігії, яка буде культивувати любов людини до людини як до Бога. Впровадження її, на його думку, можливе шляхом просвітництва;

12) Фейєрбах створив специфічну форму діалектики — антропологічну діалектику як діалектику міжособистісного спілкування, «діалогу» між «Я» і «Ти».

Філософські ідеї Фейєрбаха справили значний вплив на формування найрізноманітніших філософських течій ХІХ-ХХ століть: марксизму, неомарксизму, «філософії життя», філософської антропології, екзистенціалізму, класичного психоаналізу і неофрейдизму, діалектичної теології.

Як підсумок можна виділити такі характерні риси класичної німецької філософії:

1) основною проблемою філософського осмислення є активна творча діяльність людини;

2) розвиток діяльності людини здійснюється як прогрес в реалізації свободи і розуму;

3) прогрес як реалізація свободи є необхідним рухом до розумної суспільної організації - до Царства Розуму;

4) рух до утвердження Царства Розуму і Свободи є однолінійним запрограмованим процесом, що визначається необхідністю реалізації й утвердження людської сутності;

5) людська сутність - це духовність, що реалізується через діяльність свідомості;

6) творча діяльність людини розглядається насамперед як діяльність свідомості, а свідомість — як діяльність мислення;

7) основою духовної діяльності і діяльності свідомості є насамперед пізнавальна діяльність засобами мислення;

8) характерною рисою є також пізнавальний оптимізм: у процесі пізнання людина здатна дати істинну картину дійсності, оскільки порядок ідей в розумі відповідає організації дійсності і адекватно відтворюється в процесі пізнання;

9) усесвітньозначним загальнокультурним надбанням класи чної німецької філософії було створення діалектики як загальної теорії розвитку, як теоретичної системи принципів, категорій, законів розвитку як саморозвитку і загальної методології пізнання і діяльності;

10) філософія розглядалась як наука наук, яка концентрує в собі найвищі досягнення пізнання і є втіленням єдності мислення і буття;

11) засобами досягнення в процесі прогресивного розвитку діяльності людей Царства Розуму як реалізації свободи є пізнання і просвітництво.

<== Предишна лекция | На следващата лекция ==>
| Klasichna nіmetska fіlosofіya

; Дата: 04.01.2014; ; Прегледи: 1276; Нарушаването на авторските права? ;


Ние ценим Вашето мнение! Беше ли полезна публикуван материал? Да | не



ТЪРСЕНЕ:


Вижте също:



ailback.ru - Edu Doc (2013 - 2017) на година. Тя не е автор на материали, и дава на студентите с безплатно образование и използва! Най-новото допълнение , Al IP: 11.45.9.22
Page генерирана за: 0.156 сек.